[Олександр Довгий](https://www.facebook.com/dovgiy.a?__cft__[0]=AZiUdWwMSYS2C_yVTZuTAGwAk2Rtd2JvZpS3C9CTozYil3rEwmPsv0V8SH5yk6fLW5eV-aWvgpUB937rI2el5Ed7En6c-fsOgxAkM8PdbaeDH-kCfdmlL4Dpv03eAPRgSIC9i_QiB2-0Lfe4_2vTYh0uePFxV2qo3QOn9WoZOKHx3nH6-jCRx5wlzx6f2fawr5liy7nwctHA-lTogg&__tn__=-UC%2CP-y-R)
Чим відрізняються нападники на фронті від нападників у тилу?
Чому, коли ти захищаєш своє життя від нападників на фронті, ти герой, а коли робиш це у власному місті — тебе звинувачують в умисному вбивстві?
Чим агресивні, обкурені та п'яні нападники, які тероризують людей у наших містах, кращі за тих, від кого ми захищаємося на фронті?

Yaroslav Malahovsky колишній співробітник нашої компанії «Балістика», який мобілізувався до Збройних сил України.
24 жовтня в Києві він зазнав групового нападу. І це не просто слова його захисту — сама поліція офіційно визнає, що опоненти Ярослава першими розпочали бійку та застосували газовий балончик.
Більше того, в уже оприлюдненому фрагменті показань одного з учасників подій прямо зазначено, що він погодився прийти до магазину, оскільки там «потрібно когось побити».
Тобто, судячи з цих показань, люди цілеспрямовано йшли когось бити.

А далі — найважливіше.
За наявною інформацією, після першого нападу Ярослав дістав пістолет, погрозою його застосування та попереджувальним пострілом у землю змусив нападників відступити.
Здавалося б, конфлікт вичерпано.

Але ні. За свідченнями про подію, нападники перегрупувалися, повернулися та спробували заволодіти його зброєю.
Уявіть, що могло статися, якби пістолет потрапив до рук людей, які щойно свідомо здійснили груповий напад. Це вже загроза не тільки Ярославу, а й усім навколо.
І ще одна принципова деталь: Ярослав мав травматичний пістолет із гумовими кулями, а не бойову зброю.
На жаль, навіть така зброя може завдати смертельних поранень. Саме це й сталося — один із нападників загинув.

Це трагедія. Але трагічний наслідок сам собою не доводить наміру вбити. Чи був такий намір узагалі, чи людина намагалася зупинити напад і не допустити заволодіння зброєю?
І найцікавіше — існує відеозапис подій із камери спостереження.
Але мені важко повірити, що поліція не мала можливості ознайомитися з цим записом.
І якщо слідчі його бачили, то в мене виникає ще більше запитань до кваліфікації дій Ярослава як умисного вбивства.

Що в підозрі в коментарях.
Адже є частина 5 статті 36 Кримінального кодексу України.
Вона прямо передбачає, що застосування зброї для захисту від нападу групи осіб не є перевищенням меж необхідної оборони незалежно від тяжкості заподіяної нападникам шкоди.

То чому поліція, яка сама підтверджує факт нападу, вже публічно називає Ярослава «зловмисником»? Чи досліджено належним чином обставини необхідної оборони? Чи враховано можливу спробу заволодіти зброєю?
Невже військовий, який захищає нашу державу на фронті, повернувшись у тил, повинен покірно дозволити себе побити, відібрати зброю і наразити на небезпеку інших людей?
Право на самозахист — не привілей військових. Це право кожного громадянина України.

Я не збираюся підміняти собою суд. Але вимагаю об'єктивного розслідування, яке врахує всю послідовність подій, наявні відеозаписи, свідчення та обставини необхідної оборони.
Я особисто підтримую Ярослава. Як людину, з якою ми працювали, як військового, який став на захист країни, і як громадянина, який має право на справедливе ставлення та захист власного життя.

Дякую адвокату Andrey Tarasov за підтримку
Закон повинен захищати тих, хто змушений оборонятися. І на фронті, і в тилу.
[ЗАПРОПОНУВАТИ НОВИНУ](http://t.me/Andriyuk_bot) | ПІДПИСАТИСЯ: [@AndriyuKK](https://t.me/AndriyuKK) | 
[ЗАМОВИТИ РЕКЛАМУ](http://t.me/Andriyuk_bot)