У мої золоті 20, коли я ще вчилася на факультеті культурології, був у нас викладач Сергій Іванович Ліман. Поки він читав нам медієвістику і їздив з нам на практику, ми його дуже любили. А потім між нами сталася Велика Французька Революція. І любов та трішки згасла, бо скласти той період було, м'яко кажучи, складно.

І от, приходимо ми, значить, до нього на кафедру одного квітневого дня, морально готові отримати звіздюлей за все хороше, а там інший викладач, якого ми інакше як Вітюшею між собою не називали, бо він вигулював нас містом в рамках курсу історії містобудування, читав первісну культуру і коштував нам мінімум нервів. І от цей Вітюша подивився на нас, зітхнув, і каже:


> — Сергію Івановичу, Паска на носі, дівчатам про душу треба подумати, а не кого як стратили, відпустіть їх з богом!


Найкумедніше, що це спрацювало. Нас таки з богом відпустили.

До чого я це все веду. Вишивка називається Три королі. Ті самі, з Нового Завіту. Тому Книгарню Буе я дивлюсь, але і про душу не забуваю! Як Вітюша заповідав!