Я вночі закінчила бетарід і повернулася до Ромового щоденника Гантера С. Томпсона (перервалася десь на середині приблизно). Так ось, у книгарні Буе Макс Кідрук сказав, що нашим батькам (а ми ровесники, якщо шо), Томпсона було б важко сприйняти. Опустимо той момент, що у всіх батьки різні, але мені зараз важко сприймати Томпсона серйозно. І ні, справа не в гонзо-журналістиці, яка виносить четверту стіну просто об голову читача. Все значно прозаїчніше.

Значить книга написана десь на початку 60х (сорян, академічний курс був давно). Героям по 30+ років. А все їхнє життя - секс, ром, мордобиття. В тридцять. Вибачте, в мене в 30 вже коліна на погоду хрустіли і випивка у нездорових кількостях не заходила, м'яко кажучи. Бо навіть на корпоративній тусовці десь в їбенях, ти сто разів подумаєш чи варто, якщо завтра вранці пробіжка, семінар, чи, тим більше, на роботу.

І це я мовчу про те, як автор показує роботу журналіста. І їм за це все ще й ГРОШІ ПЛАТЯТЬ! А вони просирають матеріали і бухають! Цілодобово! З перервами на секс і бійки! Ой всьо!!!! 

Звісно, історія не про це і не тому вона стала культовою, але вимбачте, до ключової екзистенційної кризи ми ще не дісталися. Тому в мене враження, що я читаю про першокурсників розливу 00-10х, які імітують дорослих