**8. Що потрібно для перетворення концепції на наукову теорію**
Головна небезпека полягає в тому, що модель може залишитися красивою аналогією, яка лише описує вже відомі явища іншими словами.
Щоб цього уникнути, необхідно сформулювати передбачення.
Наприклад:
**Гіпотеза 1.** Мовні елементи, легші для засвоєння та відтворення, за інших рівних умов повинні мати перевагу під час міжпоколінного передавання.
**Гіпотеза 2**. Мови, що пристосовуються до нових комунікативних середовищ, можуть мати вищі шанси на збереження й поширення.
**Гіпотеза 3.** В умовах контакту кількох мов їхні структури можуть змінюватися внаслідок спільного використання когнітивних ресурсів носіїв.
**Гіпотеза 4.** Мовні зміни можуть бути вигідними для поширення певних форм, навіть якщо вони не забезпечують безпосередніх комунікативних переваг окремим мовцям.
Важливо, що перші три гіпотези частково охоплюються вже наявними теоріями культурної еволюції мови. Тому найбільший потенціал для нових результатів я бачу в четвертій — у можливості розмежувати механізми, що сприяють успішному відтворенню мовних систем, і ті, що сприяють добробуту їхніх носіїв.

**9. Моє загальне оцінювання**
Я розрізнив би три твердження:
Мова поводиться подібно до живої системи. Це давня й досить добре розроблена аналогія.
Мова еволюціонує в симбіотичних відносинах з людиною. Це вже висловлена в сучасній науці ідея, зокрема Діконом, Крістіансеном і Чейтером.
Мова становить особливий клас ментальних симбіонтів, що мають власну динаміку відтворення, яка може збігатися або не збігатися з адаптивними інтересами носіїв. Ось це, на мою думку, перспективне формулювання для розвитку самостійної концепції.
Я запропонував би таку основну тезу для майбутньої статті:

> Мова є ментальним симбіонтом людини — відносно автономною інформаційною системою, що існує у формі індивідуальних когнітивних реалізацій та їхньої соціальної взаємодії, відтворюється через засвоєння новими носіями й зазнає культурної еволюції. Людина забезпечує мові середовище існування та механізм передавання, тоді як мова модифікує когнітивні, комунікативні й соціальні можливості людини. Відносини між ними переважно мутуалістичні, проте інтереси відтворення мовної системи та адаптивні інтереси її носіїв не завжди збігаються.

І нарешті, є одне принципове питання, яке я вважаю найцікавішим у всій концепції.
Чи є мова продуктом людського мозку, чи людський мозок є середовищем, у якому мова відтворюється?
Ці два погляди не обов'язково суперечать один одному. Проте другий дозволяє ставити запитання, яких зазвичай не ставлять у межах першого.
Зокрема: чи можуть певні властивості мови виникати й зберігатися не тому, що вони корисні людині, а тому, що вони сприяють відтворенню самої мовної системи?
Саме відповідь на це питання, на мою думку, могла б перетворити концепцію «Мова — ментальний симбіонт» із філософсько-лінгвістичної метафори на теорію з власною пояснювальною силою.