Один з параграфів мого майбутнього підручника.

**Основи та корінь дієслова**
У носіїв слов’янських мов при вивченні давньогрецької мови виникає певна проблема при засвоюванні дієслів, а полягає вона в тому, що в наших мовах основи теперішнього часу і інфінітива/минулого часу зазвичай дуже подібні, і тому їх легко опанувати. В нинішній мові міжнародного спілкування – англійській – творення форм правильних дієслів морфологічно дуже просте, і тут, відштовхуючись від словникової форми, ми без жодних зусиль утворюємо всі необхідні форми. Звісно, головного болю можуть завдавати неправильні дієслова, але і для більшості неправильних дієслів традиційно досить запам’ятати три основні форми.
У греці ситуація докорінно інша: головна словникова форма – форма теперішнього часу індикатива однини першої особи – у дуже багатьох дієслів презентна основа є морфологічно ускладненою порівняно з дієслівною основою/коренем, тобто при творенні презентної основи корінь дієслова зазнає певних, іноді значних змін.
Почнемо з українського дієслова _читати_. Для того, щоб отримати його основу (інфінітивну), достатньо відкинути закінчення (або суфікс) -_ти_, і залишається _чита_-. Чи дорівнює ця основа кореню? Аналізуючи лише дієслівні форми, на це питання відповісти неможна: _читати_, _читав_, _читала_, _читаю_, _читай_, _читаний_, _читаючий_… – сегмент _чита_- (або презентна основа _читаj_-) фігурує скрізь. На допомогу нам приходить іменник _читець_, де ми бачимо дещо спільне з формами дієслова, а саме корінь _чит_-. Тобто для виділення кореня інколи треба залучати навіть інші частини мови. Це дозволяє нам побачити, що й в українській мові інфінітивна основа не завжди дорівнює кореню, а може утворюватися за допомогою певних формантів – суфіксів.
Тепер спробуємо виділити презентну основу в словоформі _читаю_. Для цього треба порівняти її з іншими словоформами теперішнього часу і виокремити спільне. Втім, треба мати на увазі, що графіка української мови не завжди прозора, оскільки йотовані голосні інколи позначають м’якість попереднього приголосного звуку, а іноді два звуки: поєднання звуку j (й) та голосного. Таким чином, спільною для всіх словоформ теперішнього часу буде основа _читаj-_.
Отже, для дієслова _читати_ ми розрізняємо корінь _чит_-, інфінітивну основу _чита_- та презентну основу _читаj-_.
Проте, це лише одна з можливих моделей. Розгляньмо дієслово _бачити_. Відкидаючи -_ти_, отримуємо інфінітивну основу _бачи_-, від котрої утворюються форми минулого часу _бачив_, _бачила_… У формах теперішнього часу ми знаходимо чистий корінь _бач_-: _бач_у, _бач_иш, _бач_ить… Тобто інколи презентна основа може дорівнювати кореню.
Інший цікавий тип становлять дієслова, в особових формах яких бачимо наслідки історичної взаємодії кінцевого приголосного основи з j. Порівняймо: _ходити_ – _ходиш_ – _ходять_, але _ходжу_; _їздити_ – _їздиш_ – _їздять_, але _їжджу_; _любити_ – _любиш_, але _люблю_, _люблять_. За цими сучасними чергуваннями стоять давні фонетичні процеси: сполучення приголосного з j могло істотно змінювати його артикуляцію, а після губних в українській з’являється так зване епентетичне _л_.
Подібні явища особливо цікаві для нас тому, що давній j відігравав надзвичайно важливу роль і в утворенні грецьких презентних основ. Зокрема, сполучення λ + j у грецькій дало λλ: так, презент βάλλω «кидаю» походить від давнішого *βαλ-jω, тоді як в аористі ἔβαλον давня дієслівна основа βαλ- виступає значно прозоріше. Отже, знайоме нам явище, коли фонетична взаємодія кореня з формантом затемнює первісний вигляд кореня, аж ніяк не чуже й слов’янським мовам.
Ще показовіший український приклад – _вести_. Якщо механічно відкинути від інфінітива -_ти_, ми одержимо _вес_-. Однак зіставлення з формами _веду_, _ведеш_ показує, що за цим с стоїть давніше д. Історично інфінітив походить від форми на зразок *_ved-ti_, де на стику основи й інфінітивного форманта група _dt_ зазнала фонетичної перебудови, внаслідок чого виникло _вести_.