Парадигма цього дієслова ще складніша: _вести_ – _веду_ – _вів_ – _вела_. Ми маємо кілька зовні різних варіантів однієї й тієї самої кореневої морфеми — _вес_- / _вед_- / _вів_- / _вел_- – що виникли внаслідок різних історичних фонетичних процесів. Особливо прозорою є форма жіночого роду _вела_, тоді як у чоловічому вів картину додатково ускладнює характерне для української мови історичне чергування _е_ : _і_.
Цей досить довгий славістичний відступ потрібний нам для одного: показати, що явище, з яким ми стикаємося в давньогрецькій, у принципі не є чимось екзотичним. Воно знайоме й слов’янським мовам, просто в грецькій відіграє значно більшу роль у дієслівній системі.
Отже, слід від самого початку чітко розрізняти три речі:
корінь, презентну основу і словникову форму дієслова.
Вони можуть бути дуже подібними, а іноді навіть частково збігатися, але це різні рівні морфологічного аналізу. І саме нерозрізнення цих трьох понять часто створює головні труднощі при засвоєнні давньогрецького дієслова.