[​​](https://webappcsdfedsssd.controller.bot/media/files/5138116083/BAACAgIAAxkBAAIrEWrnp_JgOt6XEKIWZANldqaJQlUGAAJ6qQACBNM5S_4QebmNazNqPQQ?sig=N4_3-4o-kt3GtAoBFZno0fv9KXOE3TCr9vmkTk5eR20)Постанова колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 06 жовтня 2026 року (справа № 641/385/23)
 
[#безпосередність](?q=%23%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C)
[#апеляційний_розгляд](?q=%23%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4)
[#закриття_кримінального_провадження](?q=%23%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F_%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F)
[#недостатність_доказів](?q=%23%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C_%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2)
[#замах](?q=%23%D0%B7%D0%B0%D0%BC%D0%B0%D1%85)
[#підбурювач](?q=%23%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%B1%D1%83%D1%80%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D1%87)
[#надання_неправомірної_вигоди](?q=%23%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BD%D0%B5%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%96%D1%80%D0%BD%D0%BE%D1%97_%D0%B2%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B8)
 
Висновки суду щодо застосування норм права за результатами розгляду справи:
 
 Дотримання безпосередності вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі.
 
 Принцип безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютним, як у суді першої інстанції, але в ситуації, коли перед апеляційним судом ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального вироку, цей принцип висуває більш суворі вимоги, ніж у разі скасування чи зміни обвинувального вироку, оскільки в такому випадку висновок про винуватість чи невинуватість особи робить безпосередньо апеляційний суд, який у зв’язку із цим має забезпечити всі гарантії права на справедливий судовий розгляд.
 
 Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається у разі, якщо не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Отже, для застосування цієї підстави необхідна наявність сукупності двох умов, а саме недостатності доказів для доведення винуватості та об’єктивного вичерпання можливостей отримання додаткових доказів. Саме лише переконання суду в недостатності досліджених доказів не є достатньою підставою для закриття кримінального провадження за вказаною нормою.
 
 Вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 КК, у сукупності з ч. 4 ст. 27 КК, не передбачає як обов’язкову умову встановлення факту фактичного одержання неправомірної вигоди службовою особою, якщо встановлено спрямованість умислу винної особи та вчинення нею дій, безпосередньо спрямованих на схиляння іншої особи до надання такої вигоди. Відсутність у розмовах повного анкетного найменування службової особи не є тотожною відсутності такого адресата в об’єктивній дійсності. Питання про те, чи дозволяла сукупність доказів ідентифікувати службову особу та встановити її службове становище і повноваження, має вирішуватися шляхом комплексної оцінки всіх доказів, а не шляхом відхилення окремих із них як таких, що не містять прямої вказівки на прізвище потенційного одержувача.
 
Повний текст судового рішення за посиланням: 
[https://reyestr.court.gov.ua/Review/140499341](https://reyestr.court.gov.ua/Review/140499341)