**Що вміють протести на майдані і чого не вміють. Рекурентність руської шляхетської традиції.**

Якщо проаналізувати політичну мову майдану інструментарієм дослідника республіканізму професора Покока, то майдан говорить мовою гідності й спротиву свавіллю, і це республіканська нота.

Але на цій ноті мова здебільшого й уривається, бо в ній є лише протест і гасла, за якими не стоїть і не народжується процедура, здатна ті гасла сповна впровадити.

**Повна версія вступної публікації циклу** “[Чому руська шляхетська традиція потрібна сучасній Україні. Що таке рекурентність?” доступна на Substack](https://oleksandrant.substack.com/p/rekurentnist-shliakhetska-tradytsiia).

Сам масовий протест майже завжди починається проти свавілля. І 2004-го, і 2013-го саме воно вивело громадян на вулиці. Але потім політичні лідери, які очолюють майдан, самі опиняються в скандалах, подібних до тих, у які потрапляли їхні попередники.

Найчастіше протест лише змінює або переставляє людей у владі на тих самих умовах, без змін, які торкалися б підзвітності обранців та бюрократії (хоча 2014-го вимога повернутися до Конституції 2004 року бодай формально змінила баланс сил між гілками влади).

Літо 2025-го дещо змінило. Коли влада одним законом підпорядкувала антикорупційні органи генеральному прокуророві, громадяни вийшли на їхній захист, і це був один із найінституційніших виступів за роки. Однак далі досягнутої мети справа не пішла. До посилення спроможностей антикорупційних інститутів не дійшло, а «план Качки-Кос», десять пріоритетних реформ, які уряд у грудні, після липневої кризи, письмово пообіцяв ЄС, за перші пів року виконано заледве на 10-15%.

Чому так відбувається? Одна з причин у тому, що мить, коли виборці справді мають вплив, зводиться до однієї доби на весь електоральний цикл (час виборів). Після неї обранець фактично полишений сам на себе і фактично до кінця строку може не зважати на виборця. Саме тому ухвалюються закони, за якими ті, хто за них голосує, самі не живуть і найголовніше за це не звітують. Звідси так багато безглуздих державних процедур і буквальної сваволі, адже обранець відірваний від реальності громадян.

До чого тут шляхта? На відміну від нашої доби, вона мала цілий ланцюг, у якому кожна ланка тримала наступну. Спершу сеймик, регулярне місцеве зібрання шляхти. Там ухвалювали інструкцію, письмовий перелік вимог, з якими обраний посол їхав на Сейм. Посол був нею буквально зв'язаний і не міг голосувати на власний розсуд. Після повернення він звітував перед шляхтою за кожен довірений пункт, а зібрання оцінювало, чи зробив він усе можливе, аби реалізувати інструкцію.
_Важливо: Ця система не є ідеальною і вона станова, але за своєю ідеєю вона могла б бути більш ефективною за сьогоднішню, якщо доопрацювати її дизайн._

Різниця між сьогоднішньою практикою і волинським сеймиком XVI століття стає відчутною, щойно поглянути на протести останніх десятиліть. Якби їх очолював сеймик, він у жодному з цих випадків не обмежився б вимогою просто когось замінити, призначити або скасувати закон. Він вписав би до інструкції своїх послів (депутатів) пункти, які вимагали б розширити досягнуті зміни і зробити їх незворотними. Та найголовніше, якби послам не вдалося цього досягти (через відсутність підтримки), сеймик повертався б до інструкції щороку, доки вимоги не виконають. Це добре видно на прикладі того, як волинська шляхта боронила [руське право, руську мову та православну церкву](https://www.patreon.com/oleksandr_ant/posts/volinska-abo-i-164986798).

Простими словами, майдан уміє обороняти статус-кво і навіть впливати на рішення влади. Однак він не вміє встановлювати правила, бо це роблять лише інститут і процедура, і саме їх нашій політичній мові бракує найбільше. Поки їх не створено, протест лишатиметься спалахом без пам'яті, здатним зупинити свавілля, але не здатним зробити владу підзвітною.

До слова, у шляхти теж був свій майдан, і звався він рокошем. Коли король посягав на шляхетські привілеї, шляхта мала право на бунт.

**З днем незалежності Україно, тобі вже 35.**