**В чому головний парадокс українського громадянського суспільства? І чому його сила може вводити в оману?**

**Нова публікація на Substack:** [Соціальний капітал. Частина I: Україна у світових індексах та що стоїть за здатністю діяти разом](https://oleksandrant.substack.com/p/i).

Парадокс українського громадянського суспільства в тому, що в моменти великих криз воно демонструє феноменальну здатність до саморганізаціі та взаємодопомоги. Це добре видно і за показниками волонтерства, і за високими оцінками соціального капіталу в окремих міжнародних дослідженнях.

За [World Giving Index 2024](https://www.cafonline.org/docs/default-source/inside-giving/wgi/wgi2024.pdf?utm) Україна посіла 7-ме місце у світі: 77% опитаних допомагали незнайомцеві, 67% робили пожертви, 27% волонтерили. [Bertelsmann Transformation Index 2026](https://bti-project.org/fileadmin/api/content/en/downloads/reports/country_report_2026_UKR.pdf?utm) також високо оцінює український соціальний капітал — 8 балів із 10.

[Однак International IDEA](https://www.idea.int/democracytracker/country/ukraine?utm) водночас відносить Україну до верхньої чверті країн світу за показником Civil Society, себто за умовами для існування, автономності та впливовості організованого громадянського суспільства, і до нижньої чверті за Civic Engagement — громадянською залученістю, тобто активною участю людей у громадських організаціях, асоціаціях та інших формах громадянського життя.

Це проявляє значно фундаментальнішу проблему. Поряд із високою здатністю до кризової згуртованості ми бачимо слабшу регулярну громадянську залученість, проблеми з ширшими горизонтальними зв’язками, а в інших дослідженнях, ще й дуже низьке відчуття того, що громадянин може бути почутий державою.

Цю картину [доповнює reSCORE 2024](https://www.undp.org/sites/g/files/zskgke326/files/2024-12/social-cohesion-in-ukraine_eng_2024.pdf#page=13). Показник того, наскільки громадяни відчувають, що українська влада зважає на їхні потреби та готова їх слухати, становив лише 3 бали з 10. Оцінка підзвітності влади була майже такою самою всього 3,1 бала. Причому мова не про «якість влади», а саме про те, як громадяни сприймають свої відносини з державою. 

Подібних суперечливих сигналів у дослідженнях українського суспільства чимало, і разом вони ставлять значно цікавіше питання: чи достатньо самого існування сильного організованого сектору громадянського суспільства, щоб говорити про настільки ж сильну культуру особистої участі громадян?

І саме тут можна поставити навіть ширше питання: чи достатньо мати сильні професійні громадські організації, якщо участь самих громадян в асоціативному житті залишається слабкою? 

Національна єдність, готовність допомогти під час біди та звичка регулярно об’єднуватися заради спільних ідей та цілей - це пов’язані, але далеко не тотожні речі.

Якщо говорити буквально, то нам потрібно розвивати цілу культуру участі громадян в асоціаціях. Не кожна з них повинна впливати на державу чи перетворюватися на громадський рух. Але вона може стати місце зустрічі («треті місця») для людей з різних соціальних кіл, при цьому вона ж буде навчати учасників домовлятися, брати відповідальність і діяти разом. Звісно, багато таких «клубів» залишиться просто цікавим дозвіллям або розпадеться, проте частина з часом може стати інструментом організованого впливу. Саме тому для суспільства можуть мати значення речі, які дуже легко назвати дрібницями: книжкові клуби, спортивні команди, сусідські товариства, локальні ініціативи і навіть банальна гільдія в онлайн-грі.

Соціальний капітал не про «доброту суспільства», а про зв’язки, довіру й норми взаємності, завдяки яким людям простіше щось робити разом, бо це майже буквально кровоносна система Республіки.

Саме тому, у свій час коли Токвіль прибув до США, його вразили не лише американські політичні та економічні інститути, а й звичка громадян постійно створювати асоціації - великі й навіть крихітні, серйозні й легковажні. Для нього важливим був сам досвід спільної дії.

**В одному з розділів Democracy in America він сформулював думку, яка, мабуть, найкраще підсумовує всю мою публікацію:**

**«Що більшою є множина малих спільних справ, то більше люди, навіть самі цього не усвідомлюючи, набувають здатності разом братися за великі справи».**