**Гоакіну Феніксу — 52**

У «Камон Камон» Майк Міллс знімає чорно-біле кіно без жодного натяку на естетизацію заради фестивального ефекту: монохром тут працює як шумопоглинач, що прибирає зайвий візуальний бруд американських мегаполісів і змушує вслухатися. На цьому тлі Хоакін Фенікс здійснює цікавий маневр — він свідомо відмовляється від звичного амплуа чоловіка не з цього світу, до яких глядач звик з часів «Майстра» чи «Джокера». Його радіожурналіст Джонні — типовий чоловік: самотній, розмовляє приглушеним голосом, тримає дистанцію, трохи ніяковіє перед дитячою безпосередністю і вчиться тривіальній побутовій турботі за іншими людьми. Замість чергового бенефісу Фенікс перетворює себе на уважний мікрофон, налаштований на чужу частоту, де його акторська вага вимірюється не спалахами гніву чи слізьми, а здатністю довго і мовчки слухати дев’ятирічного племінника, який разом з ним пізнає цей світ у роад-тріпі Америкою.

Сьогодні Феніксу 52 — і нормальність його героя парадоксально робить цю роль чи не найексцентричнішою у його кар’єрі.

[Кіно Дайджест](https://t.me/MovieDigest)** **
[#галерея](?q=%23%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F)