**Найдовший перекур в історії кіно** 

Сімнадцять років. Рівно стільки знадобилося Джиму Джармушу, щоб зняти одинадцять чорно-білих діалогів за столом, де люди просто п’ють каву, палять дешеві (і не дуже) сигарети та ведуть абсурдні, незграбні, чарівні бесіди ні про що і про все водночас. Для індустріального кінематографа такий термін виробництва називають виробничим пеклом, катастрофою рівня «Апокаліпсису сьогодні» чи «Людини, яка вбила Дон Кіхота». Але Джармуша, одного з найголовніших поетів в історії американського незалежного кіно, це взагалі не хвилювало. Від самого початку цей проект не планувався як повний метр: усе стартувало в 1986 році з короткого скетчу для Saturday Night Live з Роберто Беніньї, після чого режисер понад півтора десятиліття тримав концепцію на «повільному вогні».

Джармуш просто ловив нагоди між зйомками інших фільмів — знаходив кілька днів, хапав плівкову камеру й саджав за столики друзів-музикантів та акторів (від Тома Вейтса й Іггі Попа до Кейт Бланшетт і Білла Мюррея), поки мозаїка з одинадцяти новел нарешті природно не склалася в єдине полотно. Сувора чорно-біла палітра, скатертини у клітинку та геометрія попільничок очищують простір від усього зайвого, залишаючи глядача сам на сам із нервовими затяжками, незграбними паузами й абсурдними діалогами протягом 11 неповʼязанних між собою історій. Це витончений кінематограф присутності на який Джармуш витратив рівно стільки часу, скільки життю знадобилося для появи правильних облич і потрібного настрою.

[Кіно Дайджест](https://t.me/MovieDigest)
[#постери](?q=%23%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8) [#галерея](?q=%23%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F)