Є ситуації, які змушують замислитися про** здоровий глузд у застосуванні законів**.


> Уявімо викладача, якого цькує в школі один-два учні. Одного разу ситуація загострюється — і викладач у емоціях посилає цих «невинних» діток подалі. Але робить це не українською. Дітки цього і чекали. Диктофони включені. Скарга. Мовна комісія. Можливий штраф.


**А якби в тій самій емоційній ситуації він сказав те саме українською** — проблема була б меншою?

**Мене в цій історії непокоїть** те, що людина опиняється під дисциплінарним і репутаційним тиском через емоційну репліку, яка не виражала позиції щодо мови. У підсумку** людину не буде захищати ніхто** — ні батьки отих «добрих» діток, ні колектив.

**Не думаю, що Іван Франко, Тарас Шевченко чи Леся Українка були б в захваті від** **перетворення закону про мову на інструмент**, яким одні «добрі» громадяни зводять рахунки з іншими. Застосування норм у цьому випадку потребує вивчення контексту&#33;

Бо іноді важливіше не встановити факт порушення і виписати штраф, а зрозуміти, що насправді відбулося. І можливо **причина не в мові, а в людях**&#33;