Колись 1 вересня означало новий халат, нові конспекти, незнайомі аудиторії й величезне відчуття, що попереду — ціле життя в медицині.

 Тоді ми ще не знали, скільки буде складних рішень, нічних чергувань, пацієнтів, яких запам’ятаємо назавжди, сумнівів у собі, маленьких перемог і моментів, заради яких усе це мало сенс.
Ми просто дуже хотіли стати лікарями.

 Сьогодні пропонуємо на хвилину повернутися до себе тодішнього.
До першокурсника, який ще не знає, через що пройде. Яким стане. Скільки разів захоче все кинути — і скільки разів зрозуміє, що обрав саме своє.
Продовжіть одну фразу в коментарях:
 «Я б сказав/ла собі-першокурснику…»
Без правильних відповідей. Можна серйозно, можна смішно, можна одним реченням.
Дуже хочемо сьогодні зібрати тут слова лікарів, які вони колись самі хотіли б почути.