> — Пам'ятаєш нашу ровмову про священну жертву?
> — Sacrificium... — прошепотіла Євка.
> — Можливо, ми всі маємо полягти в цій війні заради того, щоб через сотні років наші подвиги надихнули інших. Щоб вони сказали: глядіть, a була ж така держава! І не холопи в ній жили, а козаки... усі як один підвелися й повстали.

(с) **"Та, що читала зорі", Наталія Довгопол **

Можна скільки завгодно вважати мене навіженою, наївною, нациком, несповна розуму, що я не бачу реальність і оце все, що я вже чула у свій бік. Але я досі вірю, що ми відбудуємо своє майбутнє і будемо панувати на своїй землі. Як би зараз важко не було і яким би нереальним це не здавалося.

Адже ми не можемо змарнувати ті жертви, які періодично в різний час історії приносили наші пращури. Не можемо поступитися тим, що вибороли.

Як держава і як нація саме зараз ми найсильніші.

Бо ми козацького роду.

А клятим сусідам віри не було ніколи. Невже ж нас нічому не вчить історія?