Грудень 1975 року. 24-річний інженер Kodak Стівен Сассон збирає пристрій, якому не потрібна плівка. Він важить 3,6 кг, знімає чорно-білий кадр 100 на 100 пікселів і 23 секунди записує його на аудіокасету. Це перша цифрова камера у світі.
Сассон показує її керівництву. Реакцію він потім передав однією фразою: «Мило. Але нікому про це не розповідай».
Логіку можна зрозуміти. Kodak тримала близько 90% ринку плівки в США. Кожен кадр, який знімали люди, означав плівку, хімію і друк від Kodak. Цифрова камера руйнувала саме ту модель, яка годувала компанію.

Найцікавіше далі. У 1981 році внутрішнє дослідження Kodak попередило: цифра замінить плівку. Керівництво вирішило, що в запасі щонайменше десять років, і відклало рекомендації. Тобто компанія не була сліпою. Вона бачила і чекала.
У 1996-му виручка Kodak досягла піку, майже $16 млрд. У січні 2012-го компанія подала на банкрутство. Через три місяці Facebook купив Instagram за $1 млрд. На той момент там працювало 13 людей, і плівки в їхньому бізнесі не було взагалі.
Kodak програла не конкурентам. Вона програла страху зруйнувати власну прибуткову модель. І цей страх обійшовся дорожче, ніж сама руйнація.

Я бачу цей патерн постійно. Є продукт, який приносить гроші, і все нове здається загрозою для нього. Моє правило: успішний продукт треба розвивати, а нове виводити окремим напрямом, з командою, яка займається інноваціями і не боїться «з'їсти» основний бізнес.

І ще одне. Краще запустити кривий MVP і розбитися, ніж тримати в руках золоту курку і не дати їй нести яйця.
У 2012–2014 роках ми переводили бізнеси в мобільні застосунки. Нам казали, що банк у телефоні − це маячня, бо бабусям потрібна черга в ощадкасі, там же ціла спільнота. Сьогодні ми обговорюємо цифрові гроші.

Продукти, які випереджають час, спочатку майже завжди виглядають «милими». Питання лише в тому, хто наважиться їх запустити: ви чи ваш конкурент.

Що у вашому бізнесі зараз лежить у шухляді з позначкою «не на часі»?