Продовжую читати** «Хмари» Нечуя-Левицького**. Повість написана 1870–1871 pp. 

І це дуже показова повість. А показує вона те, як та звідки починалась наша меншовартість, як глибоко вона вколупувалась у свідомість, що навіть у 2026 році у багатьох людей вона присутня. 

Своє автоматично сприймається як просте, селянське й «некультурне», тоді як чуже — як престижне, модне й цивілізоване, навіть коли це ті ж самі селянські капелюхи, зате іноземні. Тобто героїня оцінює річ не за її якістю чи красою, а за тим, чия це культура. 
А це вже одна з основ меншовартості: людина починає соромитися не конкретної речі, а **власного культурного походження. **

Іронія Нечуя-Левицького в тому, що ці люди самі є українцями, а їх батьки чи діди носили такий самий одяг, але тепер вони хочуть відмежуватися від того соціального й культурного середовища, яке вважають «простим», вчать російську та французьку й не сприймають українську мову як «достойну», українське просте, дике та дивне. 
Тобто виникає парадокс: **людина не хоче бути схожою на власний народ, бо вважає приналежність до нього ознакою нижчого статусу.**

[@bookinsomnia](https://t.me/bookinsomnia)