[Дилогія «Монарх і роботи» Бекі Чемберс  ](https://vivat.com.ua/series/monakh-i-robot/)

видавництво: Віват, 7/10 (будемо повертатися до цієї шкали, бо п’ятибальна система мені все ж мало дає місця для оцінки)
 
_**Що ж, можливо я надто поставила очікування під всіма позитивними відгуками, що чула навкруги, бо мене не зачепило. Точніше, був один момент, який сильно запульсував всередині, але про це по порядку.**
_ 
  На правах того, що частини невеличкі, я буду розповідати про них разом, вважаючи за одну книгу (разом набереться сторінок 310 приблизно)._ Почнемо з анотації_: Декс (вони, небінарна особа) живе у світі, в якому багато років тому роботи, що допомагали людям з усім, вирішили піти в ліс, покинувши нашу расу, зі своєрідною умовою, що вони самі повернуться, коли того забажають. Сама Декс – є чайним монахом (своєрідний психотерапевт, який вислухає та зробить чай під настрій), але в один момент вона втомлюється від свого життя і вирішує відправитися до руїн храму далеко в недосліджених землях. І ось під час своєї пригоди, вона випадково знайомиться з Рікенеллою, двохметровим роботом, якому стає цікаве людство. Так і починається їхня дивна дружба.
 
 Що я можу сказати? **_Перше,_** це було доволі легко. Незважаючи на те, що авторка бере доволі важку тему стику двох цивілізацій, комунікація та пізнання світу один одного – описана спокійно, легко та розмірено. Немає навантаженності та зайвих описів. Моментами навіть хотілось більше контексту.
 
 **_Друге_**, прикольний гумор, що не завжди охоплюєш, але він з такою тонкою чи то іронією, чи алюзією – не знаю як пояснити. Але щоб ви розуміли приблизний рівень: Рікенелла (робот), який пізнає людський світ, дізнається, что у Декс вночі був секс і він її зранку з цим вітає, вважаючи, що це норма. Дуже наївно з його сторони, і дуже незручно для Декс і нас. Але це, справді, прикольне сприйняття. Немов у дитини.
 
**_Третє_**, мені дуже імпонували розмови під кінець дилогії. Вони такі… невагомі, щирі та м’які, що не хотілось відпускати героїв. Я люблю такі філософські моменти біля кострища, коли персонажі відкривають один одному душу і признаються в тому, в чому важко було признатися довгий час. Є щось в цьому… реальне? В плані, близьке та живе.

_[... тут я б хотіла вставити цитату, але вона надто велика і ліміт поста не дозволяє, тому вона буде нижче]_
 
Отож, в цілому, це було непогано. Зі мною просто знову зіграло злий жарт очікування, тому вам раджу цього уникнути.
 
Не можу порадити, але приглянутися варто!
 
[#дегустація2026](?q=%23%D0%B4%D0%B5%D0%B3%D1%83%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F2026)