[та сама цитата]:


> — Це і є суть мого віровчення, Рікенелло. Це те, про що я кажу кожному, хто сідає за мій стіл. Бляха, я постійно про це торочу. Не обов’язково мати причину, щоб відчувати втому. Не обов’язково заробляти право на відпочинок чи комфорт. Не обов’язково просто бути. Я кажу це всюди й повсякчас. — Вони махнули рукою на фургон, дерев’яні боки якого прикрашало зображення ситого розслабленого ведмедя. — Це намальовано на стінах мого дому! Але я не відчуваю, що це про мене. Мені здається, що це стосується всіх, окрім мене. Я відчуваю, що маю робити щось більше. Ніби на мені лежить відповідальність за щось більше.
> — Чому? — запитав Рікенелла.
> —  Бо в мене є хист, — відповіли Декс. — Мені добре вдається допомагати іншим людям. Я справді наполегливо працювали, щоб досягти цього, користуючись плодами праці й любов’ю інших під час навчання. Але я займаюся своєю справою лише тому, що інші люди побудували світ, у якому це стало можливим. І якщо я скажу «Дякую за все, але я вшиваюся до лісу», хіба це буде чесно? Мене це гризе. Я почуватимусь якимось паразитом, якщо так вчиню.
> Рікенелла мав збентежений вигляд.
> — А що поганого в тому, щоб бути паразитом?
> — Ти ж розумієш, що я мали на увазі, — сказали Декс.
> — Не розумію, — відповід Рікенелла.
> Декс зітхнули.
> — Паразит – це людина, яка постійно бере, нічого не віддаючи натомість. Це метафора.
> Рікенелла замислився.
> —  Як на мене, зовсім некоректно використовувати цілий підклас тварин як метафору для означення поведінки, яку ви вважаєте неприйнятною.
> Декс розвели руками.
> — Ну, ми завжди так робимо.
> — І це взагалі неточна метафора, — продовжив Рікенелла. — Ви спираєтеся на упереджене ставлення людей до паразитів, а не на реальне розуміння суті їхнього існування. Вона така сама невіддільна частина екосистеми, як і всі інші.
> — Боги всюдисущі. —  Декс потерли долонями лице.
> — Все одно вживатимете слово «паразит» як метафору?
> — Так! — вигукнули Декс. — Вживатиму!


дуже було потішно спостерігати за цими наївними розмовами та моментами!