— Ну от бачиш? — я випльовую це слово з насмішкою. 
Я бачу, як у його голові працюють коліщатка, і ще до того, як він розкриває рота, я вже знаю, що зараз він мене знищить. 
Його губи розпливаються в тій самій напівпосмішці. Тій, яку я колись так любив. 
Але зараз цей рух повільний і зловісний, через що я почуваюся безпорадним, як ягня під наглядом вовка. 
— А чому ти так хвилюєшся, _muñequito?_ Лендон тобі теж всунути встиг? 
Попри те, що я знав, що він скаже щось болісне, мої очі все одно округлюються, а мій член миттєво падає в штанях. 
Я штовхаю його в груди. Це, мабуть, застає його зненацька, бо попри те, наскільки він більший за мене, його пальці совгають з мого обличчя, і він відступає на кілька кроків назад. 
— Я, бляха, ненавиджу тебе, — кажу я з нервовим смішком. Аби тільки не розплакатися перед ним.

**Лялечка — Л. Волтрі ****