Вітерець пробігає через озеро Юніон, мов шепіт із півночі. Морган присувається ближче й обіймає мене за плечі. Я напружуюся. Це найтісніший контакт між нами за ці місяці. 
— Будь ласка, дозволь мені потримати тебе, — каже Морган: — Це наша річниця. 
— Я знаю, який сьогодні день. 
Він гладить тату обручки на моїй лівій руці, і я кладу голову йому на плече. 
— Дякую, — Морган цілує мене в маківку. 
Я не знаю, за що, в біса, він мені дякує. Якби я був на його місці, я б себе ненавидів. 
Ми сидимо в тиші, поки кораблі плавно гойдаються на прив'язях. Нам немає про що говорити. Ми вже сказали все, що могли сказати, аби це спрацювало. Спогади — це все, що у нас залишилося.

**Безкраї глибини — Теа Вердоне ****