Я дочитав (_нарешті!!_) і я з одного боку задоволений, тим що прочитав, _а з іншого ні._

І якщо раніше мене не турбувало, що я не зрозумів щось у прозі Авад, **то зараз якось це стало питанням!**

Загалом книга узагальнила мені «Зайчика» і додала того, чого так мені не вистачило — **розкриття таких персонажок як Зайчиків.** Ми-ж то бачили перспективу лише Саманти, а тут говоримо вже про Зайчиків: _вас чекають історії селфхарму, булемії, неприйняття батьками, стандартизація жіночої краси і бааагато іншого._
І звичайно, ж їх дружба, яка здається не зовсім такою міцною 

Мало не забув, Зайчику. Про їх творіння. Конкретно про перше і з чого це все почалось — Ауеріс (як пігулки від алергії), який також має свої розділи і вони доволі комічні і прикольні.

Загалом — я захоплююсь прозою цієї жінки, тому що я прям бачу як вона сама захоплюється тим, що вигадала. **Ну це відчувається у деталізації і шарах, прихованих і неприхованих.**

І так, коли ти любиш свою історію — часто ти не залишаєш якусь прямоту. Як у випадку з цією книгою. Я нічо не поняв. 
Пішов на Reddit і поняв, що люди теж нічо не поняли.
**Але ми усі задоволені, Зайчику. Ми кровимо від захвату.**