_«Нам потрібна їхня сила, щоб звільнитися від імперії, яка завжди нас ненавиділа, — від правителів, котрі хочуть, щоб ми прислужували їм, як пси. Хоча завинили ми тільки тим, що кращі за них, — Міна міцніше стиснула маску. — Вони стільки всього в нас украли. Нашу мову. Наших старійшин. Вони сказали, що наша культура брудна, і лишили нас помирати з голоду»._

Я починала «Жасминовий трон» заради сапфічної лінії, а отримала доросле політичне фентезі про імперію, колонізацію, війну й владу. І сапфічну лінію, звісно, теж отримала — і дуже хорошу!!

[#прочитала](?q=%23%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0)** «Жасминовий трон» Таші Сурі **[#лгбткнижки](?q=%23%D0%BB%D0%B3%D0%B1%D1%82%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D0%B8)


Маліні — принцеса, яку брат-імператор ув’язнив у стародавньому храмі. Прія — служниця, яка приховує зв’язок із забороненою магією та минулим завойованої Ахіраньї. Вони стають вимушеними союзницями: одна хоче скинути брата й посісти престол, інша — звільнити свій народ від імперії, яку представляє Маліні.

**Кілька оповідачів, повстання проти імперії, вимушені союзниці й morally grey women. **Коротше, усе як я люблю!

У цьому світі є кілька країн зі своїми богами, магією та розумінням влади. Усе це поступово розкривається протягом першої книжки, фарби тим часом згущуються, а ставки зростають.

Дуже сподобалася магія на межі краси й боді-горору: квіти проростають на шкірі, замість сліз тече сік, усередині тіл ховаються терни, а гнилизна, що вражає людей і землю, поширюється імперією.

 _«Вона не знала, як спитати: «Чому ти хочеш мене? Чому зайшла за мною у воду, чому тримаєш моє серце в долоні, чому говориш зі мною таким голосом, ніби тужиш за мною?»_

Маліні й Прія не можуть просто забути, ким вони є та які народи стоять за їхніми спинами. Кожна має власну силу, таємниці й цілі. Обидві готові використати іншу — і розуміють, що з ними можуть вчинити так само.

Але десь між змовами й взаємною недовірою вони починають бачити одна в одній не лише корисну союзницю. Намагаються повірити власним почуттям, віднайти одна в одній підтримку й розуміння. 

**Оце тяжіння між героїнями добре прописане і сподобалося мені.** Навіть коли героїні хочуть бути разом, між ними однаково стоїть політика. Вони змушені постійно думати не лише про власні бажання, а й про те, що вірні насамперед своїм народам.

І тут немає цього типового: «Він принц імперії, яка знущається з твоєї країни? Ну нічого, зате гарячий і красивий». Вимбачте 

Кажуть, що друга частина — найкраща у трилогії, тому відразу беруся читати «Олеандровий меч»