Не знаю, як нормально описати вайб цієї книжки. Тут бджоли, квіти, магія й затишний острів. А потім починається: «Я тебе кохаю і помру за тебе!» — «Ні, це я помру за тебе!» Десь між цим ще є трохи зламаних кісток і кривавих ран.

[#прочитала](?q=%23%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0) **«Медова відьма»** 


Меріґолд приїздить на острів Іннісфрі, щоб стати Медовою відьмою. Разом із магією вона успадковує прокляття: ніхто не зможе в неї закохатися. І тут з’являється Лотті, яка вперто не вірить у магію. Ну звісно.

Між ними — slow burn і троп «від неприязні до кохання». А згодом і весь той романтичний драматизм, який я давно бачила в історіях про гетеропари: прокляття, небезпека й суперечки про те, хто заради кого пожертвує собою. Дуже рада, що тепер і дві дівчини можуть змагатися за право героїчно померти одна за одну! [#лгбткнижки](?q=%23%D0%BB%D0%B3%D0%B1%D1%82%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BA%D0%B8) 

Ще сподобалися деталі світу. Тут є уявлення про другу половинку, яке не обмежується парою «чоловік і жінка». А медові й попелясті відьми водночас доповнюють одна одну й становлять одна для одної загрозу. За декораціями трохи «Бріджертонів»: бали, модистка, весілля.

І Меріґолд мені сподобалася. Вона проходить через складні обставини, плаче, помиляється, картає себе — словом, поводиться як жива людина, хоча формально відьма.

Я прочитала книжку за два з половиною свої ранкові читання і чудово відпочила. Просто стежила за сюжетом і навіть не мала бажання шукати логічні діри. Хоча на холодну голову розумію: до роману є питання, і хороша редактура ще в оригіналі допомогла б деякі з них закрити.

А ще неочікувано ця начебто козі-історія під кінець перетворилася на **кривавий махач між відьмами**  І смерть після сексу! Мед, здається, на той момент уже закінчився.

Словом, придивіться до «Медової відьми». Я з нею класно провела час