**Привіт усім «хорошим» дівчаткам! **Навіть якщо ви вже давно дорослі. 

Багатьох наших дівчат виховують «хорошими»: зручними, терплячими, уважними до потреб інших, готовими заслужити любов турботою та самопожертвою.

У психології для цього є **поняття self-silencing — буквально «замовчування себе». **Це звичка приглушувати власні бажання, думки й особливо злість, щоб уникнути конфлікту, не втратити стосунки та залишитися «хорошою» в очах іншої людини. Дослідження пов’язують таку поведінку з ~~тупим патріархатом~~ традиційними гендерними ролями, нерівністю та уявленням, що жінка має ставити потреби інших вище за власні. 

[Огляд досліджень про self-silencing.](https://link.springer.com/article/10.1007/s11199-025-01637-8)

Мене теж не навчили, що я маю право злитися, відмовляти, бути незручною, довіряти власним відчуттям і не заробляти право на любов. Я вчилася цього п’ять років у терапії — і це настільки важко, що досі почуваюся десь посередині шляху.

Тому, хоча в мене не було співзалежних стосунків і спочатку книжка здавалася зовсім не моєю темою, після мені хотілося обійняти себе й кожну українську дівчинку. Бо **у нашій культурній традиції "бути хорошою дівчинкою" є основою всіх основ.**

[«Повертаю собі себе»](https://cimio.com.ua/povertaiu-sobi-sebe.-yak-vidpustyty-te-shcho-ruinuie-i-pochaty-znaiomstvo-z-soboiu/?srsltid=AfmBOorO-j7CO3glAPfzkm-yZiK-lY8lsfRdgp6Ha_NwQz1pVjnHmpd3)— це особистий щоденник жінки, яка поступово вчиться чути себе серед шуму чужих очікувань, сильного внутрішнього болю та звички погоджуватися на менше. Між щоденниковими записами є вправи, запитання й невеликі практики.

Моя оцінка — 4/5  [#прочитала](?q=%23%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%B0)

Саме формат щоденника допоміг мені побачити закулісся співзалежних стосунків: як людина поступово втрачає себе й чому вихід, який зовні здається таким очевидним, може потребувати величезної кількості сил. Особистий досвід авторки дозволяє пізнати те, чого я сама не переживала, і водночас показує, що зцілення можливе — хоча універсального сценарію «як зцілитися» не існує.

Одна з найважливіших думок книжки: **якщо не можеш зробити крок — зроби половину. **Якщо не можеш половину — зроби половинку від половинки. І продовжуй ділити, доки не знайдеш той розмір дії, на який сьогодні вистачає сил.

Мені дуже подобається ця відмова від насильства над собою.

У книжці також є вправи, більшість із яких дуже схожі на те, що я так чи інакше проходила в терапії: роботу з особистими кордонами, власними бажаннями й потребами, вмінням слухати, чути та розуміти себе. Я виконувала їх у свій спосіб, бо вже вмію адаптувати такі практики до власного стану.

Деякі вправи й формулювання здавалися мені надто знайомими або простими. Водночас я розумію їхнє призначення: те, що для мене вже стало терапевтичною базою, для іншої читачки може виявитися першим дозволом поставити себе на перше місце. Тому кожна шукатиме в цій книжці щось своє.

Раджу [«Повертаю собі себе»](https://cimio.com.ua/povertaiu-sobi-sebe.-yak-vidpustyty-te-shcho-ruinuie-i-pochaty-znaiomstvo-z-soboiu/?srsltid=AfmBOorO-j7CO3glAPfzkm-yZiK-lY8lsfRdgp6Ha_NwQz1pVjnHmpd3)всім «хорошим» дівчаткам.