Спешу це була серія текстів для журналу Elle, а згодом виросла у трилогію про дитинство й стала французькою класикою. А ще кажуть, що перші шість сторінок автор написав приблизно за дві години — поки кур’єр із редакції чекав на рукопис.

**Це про роман **[«Слава мого батька»](https://laboratory.ua/products/slava-mogo-batka-spogady-dytynstva)** Марселя Паньоля. **[#історіякнижок](?q=%23%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B6%D0%BE%D0%BA)**
**
Якось Паньоль розповідав за обідом історії зі свого дитинства — про батьків, школу та літні канікули в Провансі. Серед слухачів була Елен Лазарефф, очільниця Elle. Вона запропонувала записати ці спогади для журналу, але письменник спершу не надто серйозно поставився до ідеї. Та випадкове замовлення поступово захопило його самого й перетворилося на трилогію «Спогади дитинства». А після смерті автора цикл доповнили незавершеним четвертим томом.

Першу частину «Слава мого батька» видали 1957 року, і за кілька місяців вона розійшлася накладом близько 50 тисяч примірників. 

Події розгортаються між Марселем, Обанню та селом Ла-Трей біля пагорбів Гарлабану. Саме там родина Паньолів проводила літні канікули. Тут пахне чебрецем і нагрітою сонцем землею, сюрчать цикади, дорослі сперечаються про релігію й освіту, а звичайна прогулянка може перетворитися на велику пригоду. У центрі історії — батько Марселя, шкільний учитель Жозеф, яким хлопчик безмежно захоплюється. 

**Паньоля часто порівнюють із Прустом**, і спорідненість між ними справді є: обидва повертають втрачений час через запахи, смаки, звуки й найдрібніші відчуття. Але якщо у Пруста пам’ять перетворюється на складний лабіринт, то Паньоль веде читача значно легшою та сонячнішою дорогою. 

Його проза простіша й грайливіша, хоча під усією цією радістю відчувається **доросла туга за світом, до якого вже неможливо повернутися.**

Кажуть, що Паньоль уміє перетворити найзвичайніший спогад на маленьку пригоду, у якій легко впізнати й частинку власного дитинства.