**Страхування воєнних ризиків: яку модель варто обрати Україні**
_У продовження новини, що уряд розширив страхування воєнних ризиків викладаємо тези _[статті](https://censor.net/biz/columns/4023756/strahuvannya-voyennyh-ryzykiv-yaku-model-varto-obraty-ukrayini)_ Олега Гетмана, асоційованого експерта CASE Україна та координатор Економічної експертної платформи:_

Українському бізнесу потрібне не просто відшкодування збитків після ударів, а система, яка дозволить страхувати ризики, залучати кредити та інвестиції навіть під час війни.

Проблема масштабна: потенційні щорічні збитки основних засобів від війни оцінюються у **$4–10 млрд і більше**, тоді як нинішня ємність страхового та перестрахового ринку — **менше $1 млрд**. Тобто дефіцит покриття може становити **$3–9 млрд і більше**.

Саме тому головне питання — як використати обмежені державні кошти так, щоб вони залучали якомога більше приватного капіталу.

 **Модель M3, яку пропонують аналітичні центри**, передбачає чотири рівні:
 бізнес бере на себе франшизу близько **3–5% вартості об’єкта**;
 частину ризику покривають українські та міжнародні страховики;
 далі підключається перестрахування;
 держава бере на себе лише катастрофічний верхній шар збитків як **stop-loss**.

Окремо пропонується компенсувати **70–80% страхової премії**, щоб страхування було доступним для бізнесу.

За попередніми розрахунками, така модель може давати до **1,59 грн страхового покриття на кожну 1 грн бюджетного ресурсу**.

**Мінекономіки пропонує іншу логіку — first-loss.**

Передбачається фонд на **$3–4 млрд**, із яких близько **$1 млрд** має дати держава, ще **$2–3 млрд** — донори. Бізнес сплачуватиме внесок на рівні **2%**, а максимальна компенсація становитиме до **$10 млн на одну юридичну особу**.

Головна проблема цієї моделі — держава бере на себе саме **перший і найчастіший шар збитків**, тоді як приватні страховики підключаються пізніше.

Це означає, що бюджет може фактично заміщувати приватний страховий капітал замість того, щоб його мобілізувати.

Є й інші ризики.
 Якщо щорічні збитки сягають $4–10 млрд, фонд у $3–4 млрд може швидко вичерпатися.
 Однакова ставка **2%** не враховує різницю між ризиком для підприємства в Києві, на заході України чи біля фронту.
 Серед можливих джерел фінансування розглядаються підвищення ПДВ, імпортного ПДВ або мит. За оцінками самої концепції, **+1 в.п. ПДВ може дати близько $1 млрд**, а внесок бізнесу 2% — ще близько **$0,9 млрд**.

Але платити за таку систему зрештою можуть усі споживачі через вищі ціни.

Держава не повинна ставати головним страховиком бізнесу. Її роль — брати на себе лише той катастрофічний ризик, який приватний ринок об’єктивно не може покрити.

Саме тому модель M3 виглядає стійкішою: вона дозволяє залучати більше приватного й міжнародного капіталу, менше навантажувати бюджет і створювати повноцінний ринок страхування воєнних ризиків.
**
Нагадаємо, CASE Україна - один із низки аналітичних центрів, що **[запропонували](https://t.me/costukraine/15270)** Уряду ефективний механізм страхування воєнних ризиків.**

[Підписуйся на "Ціну держави](https://t.me/+RV1lYOVl3gfathxw)" |[Наш Facebook](https://www.facebook.com/cost.ua.case/) |[Ставайте патронами](https://www.patreon.com/costua)|[Ставайте спонсором YouTube](https://www.youtube.com/channel/UC0AAh4OM7Ihs8hwk4vcJjtg/join) | [Підтримати разово або підпискою](https://secure.wayforpay.com/payment/s7cf33501e4b1)