З**а що дали Нобеля з економіки**
Нобелівську премію з економіки-2026 отримали американські економісти **Роберт Е. Голл** зі Стенфорда та **Майкл Вудфорд** із Колумбійського університету — за створення мікроекономічних основ макроекономічної стабілізації.

Їхні роботи допомогли пояснити, **як рішення окремих людей і компаній щодо споживання, заощаджень та цін перетворюються на інфляцію, спад або економічне зростання — і як центральні банки можуть на це впливати.**

 Витоки цієї ідеї — у працях **Джона Мейнарда Кейнса**. Він вважав, що попит не завжди автоматично підлаштовується під можливості економіки: слабкий попит веде до безробіття й спаду, надмірний — до перегріву та інфляції.

Але у 1970-х прості залежності між інфляцією, безробіттям і виробництвом, зокрема крива Філліпса, почали давати збої. У США одночасно зростали і ціни, і безробіття — феномен, відомий як [«Велика інфляція»](https://www.federalreservehistory.org/essays/great-inflation).

 **Роберт Голл** розвинув ідеї іншого Нобелівського лауреата — **Мілтона Фрідмана**, який доводив, що люди орієнтуються не лише на поточний дохід, а й на очікувані доходи протягом життя.

У своїй [роботі](https://web.stanford.edu/~rehall/Stochastic-JPE-Dec-1978.pdf)Голл показав: зміни споживання майже неможливо передбачити, бо домогосподарства реагують насамперед на **нову інформацію про майбутнє**.

Як [пояснює «Еконс»](https://econs.online/articles/ekonomika/mikroosnovaniya-dlya-makroekonomiki-nobelevskaya-premiya-2026/#s-nog-na-golovu), якщо людина знає, що через пів року їй підвищать зарплату, вона може збільшити витрати вже сьогодні. Якщо ж очікує проблем — почне більше заощаджувати.

Через чотири роки Голл разом із **Фредеріком Мішкіним** [проаналізував дані окремих домогосподарств](https://www.jstor.org/stable/1912638) і дійшов висновку: близько **80%** поводяться відповідно до цієї теорії, а приблизно **20%** фактично живуть від зарплати до зарплати.

 **Майкл Вудфорд** перетворив ці напрацювання на фундамент сучасної монетарної політики. У книзі [Interest and Prices](https://www.jstor.org/stable/j.ctv30pnvmf) 2003 року він сформував новокейнсіанську модель, побудовану навколо [трьох ключових рівнянь](https://www.forecastingeconomics.com/dsge-models/new-keynesian-dsge-model).

Її головна ідея: процентна ставка впливає на споживання, а інфляція залежить не лише від поточного попиту, а й від **очікувань бізнесу щодо майбутніх цін та витрат**. Тобто центральний банк може керувати економічною активністю через ставку та очікування.

Економіст **Тайлер Коуен** [називає](https://marginalrevolution.com/marginalrevolution/2026/10/michael-woodford-nobel-laureate.html) Вудфорда одним із засновників **forward guidance** ("прогнозне орієнтування") — практики, коли центробанк пояснює, за яких умов змінюватиме ставку.

Сьогодні новокейнсіанські моделі використовують центробанки та міністерства фінансів по всьому світу. Як [зазначає Нобелівський комітет](https://www.nobelprize.org/uploads/2026/10/popular-economicsciencesprize2026.pdf), життєздатної альтернативи їм фактично немає.

Саме це використовував і НБУ з початком повномасштабки для стабілізації інфляції, зокрема, мотивуючи менше споживати і більше заощаджувати (зокрема, через ОВДП).

[Підписуйся на "Ціну держави](https://t.me/+RV1lYOVl3gfathxw)" |[Наш Facebook](https://www.facebook.com/cost.ua.case/) |[Ставайте патронами](https://www.patreon.com/costua)|[Ставайте спонсором YouTube](https://www.youtube.com/channel/UC0AAh4OM7Ihs8hwk4vcJjtg/join) | [Підтримати разово або підпискою](https://secure.wayforpay.com/payment/s7cf33501e4b1)