"Маєш рацію, але" обговорювали сьогодні **"Жінок" Крістін Генни** — загальна оцінка вийшла **3,09 з 5**. 

Особисто для мене це виявилася не та Генна, яку я колись читала в "Солов'ї" (не виключено, що сьогодні, можливо, мені й він би не зайшов, але на залишкових позитивних враженнях я, звісно, книгу прочитала швидко, але намріяного наперед задоволення не отримала). До того ж короткі речення мене укачували, хотілося глибини і занурення, а виходило хіба що скакати, як той гладун, по поверхні. 

 Це дуже американська історія для дуже американців із нотками голівудщини у найгіршому її прояві — воскреслі герої, випадкові співпадіння, багато патріотизму та дрібка пафосу. 

 Але це **чудова історія для тих, кому читати сьогодні про нашу війну страшно важко й неможливо** — відслоненість часом, відстанню та невтягнутістю особисто дає можливість провести паралелі і можливо щось винести. 

 Про ставлення до ветеранів (_ну хоча, звісно, для американців то була не їхня війна, але_), про ПТСР та повернення з війни (_яке ніколи не приходить, але-2_), про роль жінок — ЗНОВУ МИ ТУТ! — та визнання, блд, нарешті за ними — нами! — базових прав! 

 Чудове вийшло обговорення, уклінно дякую всім панянкам за думки, а книгарні Старого Лева на Михайлівській — за гостинність.