Настільки сподобалася перша книга — "Нерозкриті справи" — що зразу прочитала і другу, тому й розмова буде про них разом. 

**"НЕРОЗКРИТІ СПРАВИ"** та **"ІНСАЙДЕР" Джон Макмахон**
КСД, 2025 та 2026, 384 та 416 стор. 


 В структурі ФБР існує такий собі підрозділ ВАЗ — відділ аналізу закономірностей, який всі називають "головняком", бо зібрані там високоефективні диваки. Оповідь ведеться від одного з тих самих диваків, агента Ґарднера Кемдена, який тримає в голові абсолютно все, що прочитав — особливості розтину гортані, середню тривалість життя білих чоловіків в штаті Флорида (по округам окремо), телефонні коди міст — але при цьому так само абсолютно не розуміє, як і нащо користуватися словами на кшталт "дякую". 

 Як ви здогадалися — **він нейровідмінний** і прекрасно це знає, бо виховала його мати, дуже поважна психіатриня, яка вчила його ніколи не порівнювати себе з іншими, але й не користуватися своїм мозком, як зброєю. Щоправда, зараз вона поступово втрачає себе у боротьбі із клятим Альцгеймером, але у моменти просвітлення все ще здатна допомогти сину гарною порадою. 

 А ще в нього є 8-річна донька, яку виховує його теща, бо... свою дружину, що займалася незаконними фінансовими оборудками, власне він і здав в турма 

 В його команді — такі самі (_ну, можливо, не настільки запущені_) диваки, які здатні помічати закономірності, співставляти дані, оперувати числами, а ще одна з них — снайперка і бувша олімпійська призерка зі стрільби. Зазвичай їх викликають на допомогу тоді, коли звичайні поліцейські (чи фбрівські) штучки не діють. **Ну і звісно що вони мають впоратися. **

 У першій книзі — "Нерозкриті справи" — вони ганяються за примарним месником, який вбиває серійних вбивць, а у другій — вирішують одночасно дві справи, який на перший погляд здаються не пов'язаними, але це тільки на перший. 

 Як ви розумієте, **мені дуже сподобалося**. Нічого не викликало ані закочування очей, ані відчуття, що десь поруч у кущах зачаїлося піворкестру. Гарні персонажі та їхні емоції (в тих, в кого вони є), стосунки та проблеми прописані людськими, а не картонними. 

 Перша книга **більш спокійна на події** і в агентів лишається час на рефлексії — а чи варто взагалі зупиняти того, хто вбиває поганців (спойлер: _всі сходяться на думці, що не їм вирішувати, кому можна дозволити вбивати, а кому ні, і вбивство є вбивство, у які б надморальні шати ти це не вдягнув_). 

 А ось друга книга з-за двох начебто різних справ набагато **динамічніша і складається враження, що ти біжиш разом із агентами за двома кроликами зразу**, і час спливає, і треба встигнути виграти ці два забіги одночасно. До речі, у післямові автор пише, що писав цю другу книгу у жорстких часових рамках, бо в нього, на відміну від першої, вже був контракт і дедлайн, але основна робота нікуди не ділася! І треба було поспішати, тож і книга вийшла з іншим темпом, ніж перша. 

 а ще в нього там є дуже мила примітка про те, що він, по-перше, дякує всім своїм знайомим, які розповідають йому про особливості життя поруч із нейровідмінними людьми, а по-друге, просить всіх "звичайних" людей бути уважними до них 

 Але сподобалися мені вони обидві. **Гарний розвиток персонажів, цікаві справи**, без особливо випнутих соціальних проблем, але уважний читач таки побачить деякі. 

 Однозначно [#Дафа_радить](?q=%23%D0%94%D0%B0%D1%84%D0%B0_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C), буду чекати ще чогось від автора, але поки що дві — це всі наявні в нього в цій серії, як каже Goodreads.