Обговорили книжечку **"Наші дружини на дні морському"** у тісному колі, яке сьогодні розширилося на дитину та пьосіля  

 Загальна оцінка вийшла **7,77 з 10** — попри кілька "шісток" загалом більшості сподобалося. 

 Проговорили і буквальний рівень роману — трішки боді-горорну історію в цілком готичній традиції, коли занурення принесло контакт із демоном, якому головна героїня кабалістично віддає своє ім'я і відкриває шлях до того, аби перетворитися у щось інше, злитися з ним, стати таким самим однооким монстром. 

 І **метафоричний**, коли всі ці наземні події твору — це процес горювання, спроб прожити травму від втрати коханої людини. Тут було кілька думок:
 **Лія не повернулася з експедиції** (прихильники реалістичного розвитку) і Мірі наодинці справляє власні дуже довгі поминки по коханій. 
 **Лії ніколи не існувало взагалі** і все це — спроби Мірі прожити травму від втрати матері
 **не існує Мірі**, адже всі герої отримують свій який-ніякий розвиток, а Мірі лишається в сталому депресивному стані (_тут же згадали фільм "Інші" з Ніколь Кідман, треба подивитися_)

 А потім разом винайшли взагалі третій вимір:
_Мірі насправді не горює за Лією, а вбиває її_, бо саме вона знайшла той самий Центр, який проводить дивні експерименти по зануренню дивно-довготривалих батискафів, заповнила грантову заявку і відправила туди Лію. Та повернулася — на досаду Мірі — _і тому тій довелося її засолювати, а потім взагалі втопити в морі_  

 Про всі ж події ми знаємо виключно з її слів, хто вам сказав, що вона розповідає правду? Справа Роджера Екройда мала б навчити, що всьо не так просто 

 Насправді, це було **дуже круте засідання клубу "Маєш рацію, але"**, оскільки тільки гарні книги можуть стимулювати аж такі обговорення. 

 _Інформацію по наступним клубам оновлю найближчим часом!_