> Старе добре ультранасилля™

**"СУХІ КІСТКИ" Віталій Дуленко**
КСД, 2026, 384 стор. 


 Ця книга не намагається бути чимось більше, аніж **гарний горор** із ожилими мертвяками, задавненими кривавими секретами, традиційною "добросусідською" хтонню ну дуже малого села та вічним як світ бажанням людей спочатку вирішити все через офіс простих рішень, а потім вважати тих, хто розумніше — втіленим злом. 

 Лікар опиняється в забитому прикарпатському селі десь обабіч основних торговельних шляхів саме тоді, коли там починає збирати свою жатву моровиця (_яку він безпомилково визначає як чуму, з-за чого в мене на початку книги сильно підгорало — ну бо звідти їй узятися БЕЗ активного людського трафіку-то?_). 

 Він **пропонує війту** **закрити село на карантин**, але в того свої інтереси на ярмарок, що ось-ось має відбутися, і закриті дороги йому ну взагалі поперек мошни! До того ж, він має свої інтереси в аспекті "як наїбати вище територіальне начальство". Ситуація ускладнюється наявністю в війта чванливо-амбітного сина-опездола із відвертими садистичними нахилами, який теж не без бажання зайняти місце батька в харчовому ланцюжку історії. 

 Лікаря, звісно, шлють у відомому напрямку, люди продовжують обично вмирати по хатах, в лісі знаходять випитого (обезкровленого) оленя, а потім й чоловіка, якого теж не по голівці погладили, а трішки пожували, вигризли серце і виплюнули. 

 Фракція попа за підтримки напрочЬ йобнутої баби із повним православієм головного мозку оголошує полювання на упирів, бо яка там нафік чума? Це ж упирі, натурально. Провідником в цьому нелегкому завданні стає ще один прибацаний житель села — 10-річний хлопчик, якого — звісно же! — пиздить батько, але тільки коли п'яний. Але п'яний він завжди, упс. 

 На фоні всього цього **буквально пара здорових людей** намагається жити своє життя, можливо навіть знайти кохання, ну або хоча б сподівається, що їм не стануть лазити у постіль (ага, щаз!)

 Дуже класно **передана атмосфера божевілля**, яке полонить людей, спочатку повільно, а потім, як пожежа, охоплюючи все більше й більше раніше здавалося б адекватних. Правдоподібно, на жаль. 

 Я, звісно, трішки посміхнулася, коли вловлювала то вайби "Під куполом", то дуже старих вампірських історій, коли треба було лише дочекатися третіх півнів і будеш врятований, то фінальної битви з білими ходоками, коли половина всього, що відбувалося, вирішувалася не на полі бою, а у примарному світі марень дитини. Але в цілому мені зайшло. 

 Так, я шипіла у таємних чатиках на початку, коли **то чуму знайшли** фіг-зна-де серед майже гір, то **в селянина картопляне лушпиння** по підлозі валяється — еммм, в 1790? в бідній хаті? — але потім припинила сприймати це як історичний горор, а чисто собі фаново-упиревий і все пішло набагато простіше. Так, я бачу й інші деякі не надто причесані лінії, але, але. 

 Мені сподобалися **персонажі** — всі живі, особливо притрушені, прям як з сусідів списувалися. Я зацінила, що автор **не щадить героїв** — треба спалити заживо, знач встав і пішов горіти. Дуже ржала у фіналі, але не стану розповідати, чому. 

 Коротше, [#Дафа_радить](?q=%23%D0%94%D0%B0%D1%84%D0%B0_%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D1%82%D1%8C)** у якості розвантажувального контенту**, читається прям дуже легко, а про людей із збідненим словниковим запасом потурбувалися наявністю приміток. Тож, навіть гуглить не доведеться