[ті, хто вчора ставив віртуальну фішечку на другу книгу, виграли віртуальні ґрошікі — я прочитала саме її]

**_"Просто треба менше пиздІти"_** — хочеться сказати всім учасникам цього не сказати, шоп прям захопливого, але однозначно напружено-моторошного горор-трилеру. 

**"ІНЦИДЕНТИ В НАС УДОМА" Джош Малерман**
ЩОС, 2026, 456 стор. 


 З одного боку — величезна дяка українським видавцям, які таки не стали робити вирівнювання по лівому краю, а лишили тільки абзацну відбивку у передачі прямої мови, про які пише автор у попередженні спочатку. Я б їбанулася з лівим вирівнюванням то читати. 

 З іншого — спробуйте вимовити назву. Споримо, у вас вийшло _"Інциденти у нас вдома"_? А тепер гляньте уважно, як вона написана  кляті прескриптивісти 

 Отже, книга написала від імені 8-річної дівчинки, яку переслідує класична потвора-з-шафи і вимагає "ВІДДАЙ СВОЄ СЕРЦЕ!" В родині в дівчинки все не слава богу — маман гуляє направо і наліво (_але послідовно: спочатку направо, потім наліво, хоча й каже, що в її графіку "суцільний хаос"_), папан весь в компьютері, друзів в неї не те, шоп прям багато — аж один і той віку її батьків  (_це не перша крінжа, яка вам зустрінеться_). 

 В такій "чарівній" атмосферці дівчина, якій потвора корчіла рожи з шафи, чомусь вирішила, що та — її подруга і назвала її "іншою матусею". Інша матуся завела з дівчиною розмову про реінкарнацію та натякала на обмін тіла і те, шоп мала пішла погуляла десь там, в зашафв'є. Мала, як на свої 8 рочків, виявилася трішки тугуватєнькою на гострий розум, але якійсь час тримає під ковдрою глуху оборону.

 І весь час тупо мовчить, замість поділитися. Та навіть коли її питають прямо і серйозно, відповідає "не знаю". Мабуть, якщо зробити пошук по книзі, то **"не знаю"** займе відсотків 20 усього тексту.  

 Ну там далі все по накатаній: саспенс росте, потвору починають бачити не тільки мала, але й сторонні люди, родина деякий час мотається по місту, в надії, що та прив'язана до будинку, а не до малої. Потім шукають екзорцистів, попів, поліцію — всім традиційно п+п (_найбільш реалістична частина книги, прям сподобалося_). 

 Аж поки нарешті не приходять до висновку, що іншу матусю манить в малій невинність і тому треба її **позбавити** (вєрітє — отут я була готова поставити 20 баксів на те, що той самий єдиний друг саме для цього акту й вводився в сюжет!). Але ні, **все виявилося набагато, емммм, збоченіше**.

На цьому я зупинюся  Читайте самі. 

 Якщо відкинути брудні жартики, то автор намагається працювати на благодатному полі поколіневої травми, вразливості психіки дітей в родинах, де не все в порядку, заходить на територію провини та воздаяння, покарання та "чи відповідають діти за гріхи батьківські?", але робить це так топорно, шо аж невдобно. 

 **Книгу в цілому рятує форма**: оповідь від дитини в середині цього шторму робить її трішки кращою, ніж це була б стандартна оповідка від третьої особи. Саме тому про прочитане не шкодую, та і прочиталося швидко — тут самого тексту далеко не на 450 сторінок