**Тремор рук хірурга**

Доволі довго на інтернатурі це була дуже болюча тема для мене, і не тільки для мене… Особливо під час шиття, в’язання чи накладання затискачів на тендітні структури.

Звісно, можна було пов’язати тремор на початку інтернатури з надмірним хвилюванням та мандражем перед першими операціями чи першими накладеними швами на тканини глибше шкіри. Або ж із майбутнім відчуттям провини через неправильно виконаний технічний елемент та осудом з боку вчителя й інших колег.

Але я пам’ятаю, як хвилювання через усі ці моменти вже закінчилося, а тремор залишився… А через надмірну концентрацію на останньому він періодично ще більше посилювався. Особливо тоді, коли в більшості інших інтернів такого тремору не було.

Було відчуття, що це назавжди й тремор нікуди не зникне. І перші думки: якщо у 22 роки так тремтять руки, то що з ними буде у 50 чи 60 років? Навіть з’являлися сумніви: може, оперувати — це не моє, а поліклініка — мій максимум?

У якийсь момент я просто вирішив перемогти свій тремор фізично, технічно та психологічно.

Я не буду розбирати тремор за класифікацією, бо й сам не знав, який саме його вид у мене був. Просто розповім, які дії мені допомогли.

**Тренування.**

Ні, це не ось ці «совєтскіє» рекомендації для молодого хірурга у вигляді 50-годинного тримання стільця на витягнутих руках.

Прозвучить банально, але потрібні лише голка, шовний матеріал, голкотримач, пінцет, затискач і простирадло, на якому будете шити та в’язати.

Мінімум один раз на день по 30–40 хвилин шиття та в’язання в різних проєкціях і під різними кутами, з позиціонуванням самої голки за допомогою голкотримача та пінцета. Починайте з великої голки 40 мм і поступово переходьте до розміру 20 мм. Основне завдання — працювати тільки інструментами, не брати голку руками.

Скільки тижнів, місяців чи років повинні тривати ці тренування? У мене на це приблизно пішло пів року… Не знаю, напевно, для кожного свій термін, щоб рухи були одночасно швидкими та плавними. Коротше кажучи, потрібен автоматизм… Щоб вас розбудили вночі, а ви змогли пінцетом перехопити голку з голкотримача із заплющеними очима.

До речі, про те, щоб розбудили вночі. Багато хірургів, які чергують і страждають на тремор, можуть помітити, що під час нічної операції тремор у них менший. Я, звісно, тупий хірург, але цей ефект може бути пов’язаний із домінуванням парасимпатичної нервової системи в цей час доби.

**Дрібна моторика.**

Так, я використовував вправи з відео на ютубі для людей після інсульту)),  де потрібно було почергово торкатися подушечками чотирьох пальців подушечки першого пальця — спочатку повільно, а потім швидко й без затримок.

**Гімнастика пальців.**

Періодичне максимальне розгинання пальців обох рук із розтягуванням сухожилків. Коротше, робимо синдром Марфана своїм пальцям.))

**Водний баланс.**

Знову ж таки, як підвид лікаря — тупий хірург — я ще трохи пам’ятав фізіологію. Будь-яке скорочення м’яза та деполяризація відбуваються за участю електролітів. Якщо за добу п’єте менше ніж 1,5 л води, це може стати ще одним фактором, що сприяє тремору.

**Стрес.**

Якщо ви хірург, просто покладіть на це болт… Стрес ми ніколи не приберемо з нашої роботи. Коркова речовина наших наднирників уже давно хоче покінчити життя самогубством…

**Паління та алкоголь.**

Щодо паління нічого не можу сказати, бо востаннє спробував цигарку в 7 років у бабусі в селі, так що мало не виригнув легені.

А ось алкоголь має цікавий ефект: під час його вживання може виникати м’язова релаксація, що здатна зменшувати тремор. Але ж не бухати нам щоразу перед операцією)). Тим паче наступного дня після того, як випив зайву чарку, замість релаксації в руках з’являться скутість і ще сильніший тремор… Ну, у мене було так.

Хоча зараз мої періодичні дегустації напоїв, що горять, ніяк глобально не впливають на роботу руками в операційній.

**Менталка.**

Її треба прокачувати як скіл уже після досягнення автоматизму в техніці. Тут усе просто: лайфхак із нагадуванням собі — «Я це вже багато разів робив удома, красиво та швидко. Буду робити так само і зараз, в операційній».