**Як зараз навчають готових лікарів? Хто це робить, яким чином та якою ціною?**

В цей четверг ввечері їхав із медичного центру від колеги, лікарки УЗД, яка прагне оволодіти навичками дуплексного та доплерівського сканування вен нижніх кінцівок, а я їй у цьому активно допомагаю, і замислився: як же готові лікарів навчаються?

У 2000-ні роки мало хто активно навчав та готував спеціалістів, особливо в хірургічних спеціальностях.

Ви шо… Конкуренція за пацієнта? Ні, тільки монополія на цей самий вид операції або на цю саму спеціалізацію. Коли на все місто лише три хірурги оперують ті самі «сучасні операції», які в усьому світі вже давно не сучасні, а інші, дай Боже, просто дивляться через їхні спини. А іноді хірургічні аксакали зачиняли двері операційної не тільки після операції, щоб не було доступу до стійки, а й під час неї… Щоб хірурги з гарною фотографічною пам’яттю не почали робити цю операцію деінде.

Ну а якщо ти все-таки спробуєш почати це оперувати повз апостолів хірургії, то, найімовірніше, палки тобі вставлятимуть не в колеса, а в дупу… Не будуть підписувати атестацію, накидають купу змін або, навпаки, змусять написати заяву за власним бажанням — що завгодно.

Хтось із колег теперішнього середнього віку, які були жертвами такої передачі досвіду, можливо, у більш демократичній формі, але перейняли цю методичку.

Але, на їхній жаль, світ продовжив рухатися вперед. Кожна клініка тепер сама за себе, і чим більше спеціалістів володіють сучасними методиками, тим краще для самої клініки. Бо пацієнти стали обізнаними ШІ-людьми, які приходять із певним запитом і хочуть не тільки спеціаліста, який володіє методом, а ще й молодого. І до тих самих старих монополістів уже не хочуть іти. Логіка в їхніх тезах є: чим молодший, тим краща пам’ять, тим більше нового знає))

І ось після довгого простою та самонавчання з’явилися медичні освітні платформи. Для когось це бізнес, для когось — єдина можливість щось дізнатися та чомусь навчитися. І, в принципі, іноді лікарі готові платити за навчання, але часом розумієш, що очікування не виправдовують реальності й профіту від лекції, вебінару, майстер-класу чи очного курсу. 

Будемо чесними: усе залежить від лектора, а не від платформи, на якій він виступає. Є захопливі майстер-класи, які дивишся на одному подиху, а є ті, які по 20 хвилин на день дивишся частинами і намагаєшся знайти в них щось цікаве, помираючи від нудьги та величезної кількості води.

Пам’ятаю, як колись їздив на курси з лапароскопічної герніології… Не буду казати, в яке місто та в яку лікарню… Можу тільки сказати, що залишилося помірне відчуття викинутих на вітер грошей. Можливо, куратору курсу було пофіг на нас і на ці курси, можливо, він не зовсім спеціалізувався саме на лапароскопічній герніології та виконував ці операції раз на місяць. Але зараз, озираючись назад і вже оперуючи грижі лапароскопічно, можу точно сказати: щоденний ютуб виявився практичнішим та кориснішим.

Куди ж нам подітися без вторинних спеціалізацій, які нам реально потрібні? Хочеться ж бути не тільки сімейним лікарем, а ще й пульмонологом чи не просто хірургом, а ще й проктологом. Бо хочеться заробити трохи більше, ніж просто крихти з основної спеціальності.

Особливо коли ти вже орієнтуєшся в цій спеціальності, працюєш у ній або оперуєш, а тобі просто потрібна та сама «корочка», щоб усе було, так би мовити, офіційно.

І тут також усе залежить від інституту чи відділу післядипломної освіти при університеті, де проходиш спеціалізацію. Є відділи, які розуміють, що ти не будеш під час війни їхати із Запоріжжя до Львова, Тернополя чи Києва на три місяці, і просто кажуть: «Колеги, не треба нікуди їхати заради корочки. Ми вам усе поставимо, але ось план операцій щотижневий. Якщо хочете приїхати повчитися — наша операційна для вас відкрита».

Знаєте, я не проти навчатися, НЕ працювати три місяці й подивитися, як працюють інші)), але хто буде за цей час забезпечувати мою сім’ю? Хто буде сплачувати комуналку в моєму домі та в квартирі, де я житиму в іншому місті? Хто буде купувати мені їжу? Відповідь риторична — ніхто))