Вчорашнє Ель Класіко Барселони й Атлетика точно запам'ятається - і зовсім не грою, яку Един Терзич назвав "сидінням в кріслі стоматолога".

Справа у трибунах.

Запланованого вшанування переможців ЧС-2026 не відбулося, бо "контекст і час неправильні", як заявив Жоан Лапорта.

А якщо точніше, тиждень тому іспанська поліція побила уболівальників Барси, які приїхали до Ельче з естеладами в руках.

Для тих, хто не в курсі, [ось естелада](https://en.wikipedia.org/wiki/Estelada#/media/File:Estelada_blava.svg).

[А ось це - саньєра](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80_%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%97#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Flag_of_Catalonia.svg), за яку в Іспанії вас бити не будуть.

Контекст такий, що естелада з ХІХ століття використовувалася боротьбистами за каталонську незалежність, тоді як саньєра - спрощений варіант естелади - є офіційним прапором каталонської автономії у складі Іспанії.

Формально поліція мала всі підстави відібрати сепаратистські прапори у Кулес, але на практиці зробила тільки гірше. Мало того, що тепер Amnesty International вимагає розслідування, бо "ніякий арешт не виправдовує ударів ногами по лежачій людині", так ще й у Каталонії національна асамблея роздала на вулиці аж 10000 естелад, які радо розібрали перехожі.

Коли матч Барси й Атлетика розпочався, всі естелади піднялися вверх, і Камп Ноу почув: "До біса Іспанію! До біса Фурію Роху!"

І цю зміну програми на трибунах схвалили Жоан Гарсія та Пау Кубарсі…

Також Лапорта оголосив, що клуб захищатиме побитого фаната в суді безкоштовно - мовляв, справа честі.

Якщо є життя після смерті, ці слова потішили Жозепа Суньйоля - президента Барси, розстріляного франкістами у 1936-му. Невідомо навіть, де могила. 

Після Суньйоля "незалежників" на цьому посту не було, а Хосеп Луїс Нуньєс, що очолював клуб у 1978-00, ще й хвалився, що "розбив поррон" - традиційний каталонський глечик для вина, який передавали на Камп Ноу як символ влади.

Те, що робить зараз Лапорта, є поверненням Барси до витоків.

Ну, а уряду в Мадриді не позаздриш. Баланс між збереженням країни, дотриманням процедур, задобренням меншин настільки крихкий, що іноді здається, його неможливо досягнути.