Мені здається, одна з найбільших загроз для майбутнього країни, з якою ми стикаємося сьогодні і яку ми ще не до кінця усвідомили, — це криза довіри і єдності всередині суспільства як наслідок відсутності спільного знаменника будь-якої дискусії — пошуку істини.

Стандарт дискусії «Сократ мені друг, але істина дорожча» — нівельований та замінений на: «Якщо Сократ мені друг, то все, що він говорить, — істина».

А якщо ні, то Сократ все одно правий, адже: той, хто доводить хибність, — шпигун/масон/покидьок; те, чим він доводить хибність, не чую/не бачу; які погляди на архітектуру може висловлювати людина без прописки?; це не так, бо в газеті «Правда» написано інше.

Ми перестали обговорювати деталі, сперечатися про факти, змагатися логічними конструкціями. На їхнє місце прийшли небезпечні ідеологічні (а отже, брехливі) штампи.

Ми не шукаємо істину, ми намагаємося довести, що праві за будь-яку ціну.

І це змагання руйнує суспільство зсередини, адже в такому суспільстві нема правих, є спочатку свої і чужі, а потім всі проти всіх.