Чи можна вчинити договір позики криптовалюти

[Постанова КЦС від 05.08.2026 в справі № 721/747/24](https://reyestr.court.gov.ua/Review/138787729)

Правовідносини сторін у справі, яка переглядається, випливають із договору позики. Позикодавцем виступає компанія «Golden Interest Group Limited» Private Limited Company, яка зареєстрована у Лондоні, Англія, а позичальник є громадянином України.

При визначенні права, яке підлягає застосуванню до договірних правовідносин з іноземним елементом застосовується наступний порядок: застосуванню підлягає право, обране сторонами; якщо сторони не обрали застосовне право, то воно визначається на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна; якщо сторони не обрали застосовне право і немає міжнародного договору, який би його визначав, належить керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право».

У справі, яка є предметом касаційного перегляду, суди встановили, що 27 квітня 2024 року між ОСОБА_1 та компанією «Golden Interest Group Limited» Private Limited Company був укладений договір позики, за яким позичальник отримав у борг 500 USDТ. У пункті 7.3 вказаного договору сторони погодили, що у випадку неможливості врегулювання спірних питань у досудовому порядку сторони мають право звернутись до судових організацій за законодавством України згідно підсудності за місцем проживання або місцезнаходженням позичальника. Також сторони погодили, що зміст правочину за цим договором регулюється правом України (пункт 7.4 договору).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див.: постанову Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Так, на підставі укладеного між сторонами договору позики позикодавець передав у власність позичальнику 500 USDТ, на умовах строковості та платності шляхом перерахування на електронний гаманець позичальника, а останній зобов`язався повернути позику, сплатити проценти та комісії до 26 травня 2024 року. Уклавши цей договір, позичальник підтвердив, що ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись умов цього договору (пункт 8.2 договору позики)..

Враховуючи, що зміст і форма укладеного 27 квітня 2024 року договору позики не суперечать вимогам цивільного законодавства, а, пред`явивши зазначений позов, позивач не довів, що оспорюваним правочином порушено його права суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання його недійсним.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідач не є фінансовою установою та не має відповідної ліцензії на надання коштів на споживчий кредит та порушення вимог діючого законодавства, колегія суддів відхиляє, оскільки між сторонами виникли правовідносини з договору позики, а не кредитування, на які не розповсюджується дія законодавства щодо споживчого кредитування.