Чи застосовується до повернення боржнику майна, яке було відчужене на підставі фраудаторного правочину, принцип доброї совісті

[Постанова КЦС від 07.10.2026 в справі № 758/3781/23](https://reyestr.court.gov.ua/Review/140951325)

Ключовим питанням в цій справі є те чи застосовується до повернення боржнику майна, яке було відчужене на підставі фраудаторного правочину, принцип доброї совісті? Тобто чи виключає добросовісність останнього набувача майна можливість повернення його боржнику.

Касаційний суд підкреслює, що:

принцип доброї совісті не може бути обмежений певною сферою, а тому він застосовується і до повернення боржнику від останнього набувача майна, яке було в подальшому відчужене йому стороною фраудаторного правочину. Тобто добросовісність останнього набувача майна може виключати повернення його боржнику;

якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то і у разі подальшого відчуження майна стороною фраудаторного правочину, добросовісність останнього набувача може виключати повернення його боржнику;

до обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність останнього набувача майна, яке було йому відчужене в подальшому стороною фраудаторного правочину, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину, на підставі якого особа майно, відчужене на підставі фраудаторного правочину (зокрема, в період між відмовою в забезпеченні позову та до забезпечення позову); суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір на підставі якого набуто майно (наприклад, родичі чи квазіродичі боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа чи пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб з боржником). Для добросовісного набувача має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середній розумній та обачній особі;

в основі кваліфікації правочину як фраудаторного є недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки той чи інший правочин порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення (унеможливлення) звернення стягнення на майно боржника чи створення переваг для інших кредиторів. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є недобросовісними та зводяться до зловживання правом (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі № 753/765/17 (провадження № 61-40871св18), пункт 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 910/6654/24 (провадження № 12-28гс25)). Тому вразі коли суд визнав фраудаторними як перший правочин на підставі якого боржник вперше відчужив майно, так і наступний правочин, який був підставою для набуття права власності на майно боржника останнім набувачем, і останній набувач не оскаржує судове рішення в частині визнання недійсним (фраудаторним) його правочину, то з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та кваліфікації його правочину як фраудаторного, то відсутні підстави для аналізу добросовісності останнього набувача за вимогою про повернення майна боржнику від останнього набувача.