А загалом в інтерв'ю не одна цікава історія з досвіду застосування НРК підрозділом «NC13» 

...

 Були випадки, коли їхні [російські] піхотинці відмовлялися рухатися вперед, бо не розуміли, що відбувається на їхніх логістичних маршрутах. Вони думали, що туди зайшла ДРГ, тобто що на такій глибині працює наша розвідка.

Були випадки, коли ми повністю зірвали механізований штурм противника. Противник готувався зранку рушити технікою і наступати певною кількістю одиниць, але змушений був це скасувати. Рано-вранці ми ліквідували на цьому маршруті близько чотирьох осіб, і вони повністю скасували штурм, поки не розібралися, що сталося.

Було утримання позиції замість піхоти протягом 45 діб роботом НРК, озброєним кулеметом M2 Browning. Щоранку він виїжджав на чергування на позицію, де раніше стояла піхота, тримав свою ділянку, а ввечері повертався на дозарядку, обслуговування і так далі. .. Усі ці 45 діб робот виїжджав туди і тримав оборону: відбивав накати противника, максимально успішно утримував перехрестя біля населеного пункту. 

Друга історія .. — це взяття полонених: повноцінні штурмові дії з відбиттям території і взяттям противника в полон. Це зробили за допомогою двох наземних НРК-камікадзе.

Під час операцій із десантуванням противникові часто було просто цікаво, що там стоїть. Він ішов і дивився. Підходив, заглядав, міг помахати в камеру. А ти ж розумієш, що зараз буде. А він ще не розуміє. І вже, виходить, не зрозуміє.

Були випадки, коли думали, що засіб хтось загубив, і намагалися його вкрасти. А якщо говорити про більших камікадзе, то вони важать чимало. Одна людина такого не підніме — треба двоє-троє. Ну що ж, ми почекали: навіщо вбивати одного? Їх уже троє. Четверо. Почекали, поки понесуть кудись. Клац — і все.

Було таке, що противник пробував знищити засіб гранатою і сам на своїй гранаті підірвався. Тобто, по суті, вбили його не ми, але через нас він сам загинув.