[The Economist](https://www.economist.com/international/2026/09/01/the-ukraine-war-is-intensifying-expanding-and-stuck?taid=6a9940783375640001f2479a&utm_campaign=trueanthem&utm_medium=social&utm_source=twitter)

Виснажений світ, можливо, й не хоче цього чути, але війна в Україні не добігає кінця — вона лише набирає обертів. Конфлікт поглиблюється та розширює масштаби. Усе більше далекоглядних урядів Північної Європи готуються до тривалої оборони від РФ на десятиліття вперед.

Показовим прикладом є прагматична Швеція. Минуло лише кілька років відтоді, як країна вступила до НАТО. Путінська агресія змусила її відмовитися від двохсотлітньої політики нейтралітету. **Напередодні виборів 13 вересня підтримка України серед шведів є настільки беззаперечною**, що тема війни майже не виникає у дебатах. Усі провідні партії — включно з правими та лівими популістами, які раніше симпатизували Росії, — одностайно підтримують військову й фінансову допомогу Україні та наголошують на необхідності зміцнення оборони.

У Стокгольмі вражає те, як часто високопосадовці вживають слово «наївний», описуючи підхід країни до Росії ще наприкінці 2000-х років. Політики як правого, так і лівого табору сьогодні з усіх сил намагаються продемонструвати свій прагматизм і холодний реалізм.

Консервативний коаліційний уряд Швеції відверто називає Росію слабшою, ніж вона намагається здаватися. Стокгольм звинувачує Путіна у використанні маніпулятивної статистики для приховування стану економіки, тоді як внутрішнє невдоволення придушується репресіями. Утім, прем'єр-міністр** Ульф Крістерссон** не вважає, що воєнна гарячка Путіна швидко мине. В інтерв'ю для проєкту «Inside Geopolitics» Крістерссон зазначив, що не бачить «ознак зміни базової логіки Росії у цій війні. Вони прагнуть підкорити Україну, і ми не знаємо, якими будуть їхні цілі після цього».

Крістерссон визнає, що Україна також відчуває все більший тиск. Ракети та дрони тероризують міста, які залишаються вразливими через брак перехоплювачів. **Проте прем’єр застерігає, що очікувати на злам українського опору не варто, адже країна демонструє виняткову стійкість.**

З погляду Стокгольма, зіткнення двох непохитних сил — російських неоімперських амбіцій та українського патріотизму — призвело до глухого кута. Ціна війни зростає, але поразка для обох сторін залишається ще болючішою. Прем’єр-міністр зізнається, що не знає, коли закінчиться конфлікт. «Проте те, як він завершиться, визначатиме архітектуру безпеки в нашому регіоні щонайменше на покоління вперед», — наголошує він.

Готуючись до цього, уряд прагне зробити Швецію довгостроковим оборонним та промисловим партнером України, передаючи та продаючи винищувачі Gripen. Країна розширює військовий призов і поглиблює оборонну співпрацю із сусідами та партнерами.

Позиція щодо Росії є безкомпромісною і серед центро-лівих сил, які, за даними опитувань, мають шанс перемогти на вересневих виборах. Лідери Соціал-демократичної партії, які за часів холодної війни виступали проти НАТО, тепер поділяють консенсус, що РФ становить «довгострокову екзистенційну загрозу».

У Стокгольмі завершення війни в Україні викликає водночас і надію, і побоювання. Високопосадовці хвилюються, що європейська єдність, яка досі трималася, опиниться під загрозою, якщо віддалені від Росії країни почнуть вимагати відновлення відносин із Путіним. Речник із закордонних справ Соціал-демократів і можливо майбутній міністр Морган Юганссон застерігає, що припинення вогню призведе до заморожування війни, а не до миру. На запитання, чи зможе Швеція знову довіряти Росії, він припускає лише далеке майбутнє з реформатором на зразок Горбачова. Але навіть тоді, наголошує Юганссон, шведи повинні «тримати вухо гостро» і не повторювати помилок, коли політики перестали боятися російської загрози й скоротили армію.