Все ж вирішив розібрати свіже [інтерв'ю](https://youtu.be/LKq9lkajnXc) Буданова для Наталії Мосейчук. 

90% — це побутова розмова. Легка, цікава, але побутова. І все ж двома частинами зробив вижимку з того, що мені здалося найважливішим.

**Частина 1.**

...

**Про корупційний скандал за участі представників ОП**.

 Велика проблема в тому, що у нас люблять розвішувати ярлики. Доти, доки все не встановлено. По-перше, поки немає рішення суду, нікого не можна визнавати винним чи невинним. Так само, хоч і є презумпція невинуватості, в наших реаліях не можна бути ні першим, ні другим. Давайте зачекаємо.

Q: **Якщо і коли у цих обговореннях прозвучить і ваше ім’я, якою буде ваша реакція?**

 В суспільних обговореннях я вже існую. Правильно? Пізно пити боржомі, як то кажуть. Але це саме та проблема, про яку я кажу. Коли просто розвішують ярлики.

 Мені це різонуло навіть свідомість. Абсолютно відходячи від контексту, як там відбувалося. Коли люди носять картонки, на яких написано «Хмара — чорт», ну вибачте, це занадто. Яке ви маєте право взагалі таке казати? Він реально офіцер, який воював. На відміну від того, хто ніс ту картонку.

**[Про Сирського]**

 Знову ж кажу: ми не кажемо, хто що робив. Хто зробив щось гарне, скільки людина зробила гарного, скільки поганого. Але коли він звільняв Чернігівщину, Сумщину, Харківщину — хіба не ті самі люди кричали йому: «Сирський, красава, наш герой»? А тепер оце він «чорт». Людина зробила те, що зробила. Як і в усіх, були сильні сторони, були помилки. Це абсолютно нормально. Ніхто в нас не безгрішний.

 По-перше, моя особиста позиція: вибори під час війни — це проблема. Це просто проблема. .. Якийсь перехід під час війни — це завжди проблема. Починаючи від суто юридичної сторони. Хоча згоден: у нашій країні завжди можна знайти вихід. І закінчуючи абсолютно практичними питаннями.

Ви пам’ятаєте, коли ми з вами готувалися, ходили вулицею, розмовляли про життя. Я нагадав про однозначно негативні події, які сталися в Україні 1918 року. Коли ми одномоментно втратили державу саме через те, до чого дуже часто підштовхують певні, я б сказав, не зовсім зрілі своїми поглядами люди в нашому суспільстві.

І що тоді сталося? З’явилося кілька одночасних лідерів. Кожен претендував на те, що він єдиний правильний, єдиний знає, що робити, єдиний здатен привести зміни і зробити щось добре для України. Розірвали Україну. І її поглинула тодішня Росія. .. Це просто історичний факт. Далі з’явилися всі ці наші діячі, які діяли в екзилі, думали, як не втратити до кінця українську свідомість, дух і так далі. Але факт є факт: державність було втрачено. Саме через такі події.

Друге. Усім треба трохи заспокоїтися і дивитися на ситуацію ширше. У нас є відкритий ворог, який поставив собі за мету знищення державності. Повторюю: ні про який Донбас мова не йде. Це просто пункт із плану. Найближче завдання, якщо хочете. Мова йде про знищення державності з боку РФ. Це найголовніше, що нам треба пам’ятати.

Якщо в таких умовах ми почнемо розривати державу зсередини — а я б навіть сказав, продовжимо спроби розривати державу зсередини, — ми чітко повторимо події 1918 року. Один в один.

Q: **Чому Буданов, коли прийшов після Єрмака і зайняв цю позицію, не поміняв заступників?**

 Я поміняв усе. Але я не поміняв людей. Це різні речі.

 Я глибоко проаналізував нашу історію за останні 400 років. Не полінувався. Страшний факт. Перше. Ми точно не нація хліборобів. Ми все життя завжди воюємо. Це такий патерн, який, мабуть, було зручно прищеплювати в радянські часи, щоб суспільство було слухнянішим.

Висновок номер два. Оскільки ми завжди були у війнах — дуже часто не у своїх, але і у своїх теж часто, — ми майже жодного разу, було кілька епізодів, але майже жодного разу в цілому війну збройним шляхом не програли. Жодного разу. Було два невеликі епізоди. У всіх інших випадках ми не програвали. Інколи вигравали майже до кінця. Інколи гідно трималися.

І висновок номер три. Майже в усіх випадках ми програли суто через внутрішню дестабілізацію. Колотнечу. Так. Якщо хочемо знову це повторити — історія, на жаль, дає багато спроб.

Q: **Ви ж ходили в український парламент кілька разів, правильно?**

  Це моя робота — з ними спілкуватися. .. Ви знаєте, парламент декларує, що готовий [до єдності]. Давайте так, найцікавіше: парламент декларує, що готовий. І парламент, у принципі, декларує, що розуміє складність ситуації. До речі, пан Хмара, мабуть. .. Конституційною більшістю. От коли ви таке бачили? Давненько. Скажімо так, досить давно. .. Тобто парламент якраз розуміє: попри внутрішні чвари є державні моменти, які треба робити, бо треба.

**Політична криза. Федоров. Картонні мітинги**

 Пережив я її [кризу] спокійно. По-друге, як ви самі сказали, позиція змінювалася радикально за досить короткий час. Це, в принципі, не дуже добра ознака. Це не про стабільність. Не про осмислений вибір. Це якраз і є проблема. Це те, про що я вам кажу. Коли суспільство розхитують без чіткого розуміння, чим усе може скінчитися. І без готовності прямо відповідати за те, чим це насправді може закінчитися.