**«Питання не в тому, вести чи не вести переговори. Вони вже ведуться. Питання в іншому: про що домовляється від нашого імені держава, які червоні лінії і що з цього суспільство має право знати»,** — Зоя Казанжи

Останніми днями **про Гончаренка** в Україні не говорив хіба що лінивий. Одні його підтримують, інші критикують, хоча **суть насправді** зовсім не в його політичному майбутньому.

Журналістка Зоя Казанши звернула увагу, що** срач навколо Гончаренка **— менше про нього, ніж про нас. А країна так і не навчилася дорослої розмови: і** ейфорія, і безнадія однаково неправдиві.** А слово «переговори» раптом стало синонімом зради, хоча Україна веде їх від Стамбула-2022 до Абу-Дабі.

«Переговори – **точно не капітуляція** і навіть не обов’язково **припинення бойових дій. **Історія воєн показує, що сторони можуть роками одночасно **воювати й розмовляти. **Спочатку можуть з’явитися т**аємні контакти**, потім переговорні групи, домовленості про полонених чи гуманітарні питання, потім- механізми, потім способи контролю, лінія розмежування, гарантії безпеки. І лише після цього, іноді через роки, **політичне врегулювання**. А може не з’явитися й воно: **дві Кореї живуть без мирного договору **понад сім десятиліть», — пише журналістка.

За її словами,** доросле суспільство — це не те, якому обіцяють**, що все буде добре. А те, якому чесно кажуть, які є варіанти, яка ціна кожного і** які рішення доведеться ухвалювати.
**
[Інсайдер ЗСУ](https://t.me/+lr26VA1h4dNlYTVi)