**6 листопада 1855 року на Слобожанщині народився Дмитро Яворницький — славетний український історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, музеєзнавець. Один із фундаторів Обласного краєзнавчного музею ім. О. М. Поля і музею у Самарканді. Автор понад 1500 наукових праць. Один з перших, хто детально вивчив всю історію запорозького козацтва і історію дніпрових порогів. 

**Походив з українського козацько-шляхецького роду. Дитинство Яворницького пройшло у скрутних умовах матеріальних нестатків. Проте батько — Іван Якимович, хоча й був малоосвіченою людиною, намагався дати синові освіту, залучаючи його до читання. Тривалими зимовими вечорами, коли сім'я збиралась у маленькій хатинці, батько по складах читав дітям книжки. Мати пряла, а Дмитро з сестрою Горпиною лежали на печі й захоплено слухали батька. Особливе враження справив на маленького Дмитра твір Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Образ козака Тараса глибоко запав у душу шестирічному хлопчику. Він невтішно ридав над долею козака Тараса Бульби. Пізніше Яворницький згадував, що «як дочитали до того місця, де Бульбу вішають, сльози, дитячі сльози, градом котились у мене із очей». Звідтоді й назавжди захопився Дмитро історією Запорозької Січі та її козаків. Батьківське читання змінювалося піснями, що їх чудово співала мати. Чудовий голос мав і батько майбутнього історика. Музично обдарованим виявився і Дмитро. Згодом він почав записувати пісні в рідній Сонцівці. Саме з цих записів й розпочалася дослідницька діяльність вченого. 

У студентські роки Дмитро Яворницький знову вирішив повернутися до запорозького козацтва. На 2-му курсі він визначився з темою дослідження: «Виникнення та устрій Запорозького коша», почав вивчати літературу, шукати джерел, що висвітлювали історію запорозького козацтва. На час закінчення університету Яворницький остаточно вирішив присвятити своє життя науці, а саме дослідженню історії запорозького козацтва.  

Починаючи з 1882 р., протягом 50 років майже кожного літа Яворницький мандрував землями колишніх Запорозьких вольностей, проводив археологічні розкопки, записував пісні, перекази, розповіді нащадків запорозьких козаків, знайомився з місцевими старожилами та власниками приватних колекцій, досліджував ландшафт і природні умови Запорозького краю, перепливав на дубах Дніпрові пороги. 

У 1933 році окупаційним московсько-радянським режимом Яворницький був обвинувачений в «буржуазному націоналізмі», а керований ним музей оголошений «кублом націоналістичної контрреволюційної пропаганди». Після такого нищівного обвинувачення за наказом міністра освіти "УРСР" В. Затонського від 31 серпня 1933 р. Яворницького звільнили з посади директора музею. Завдяки лікарям та дружині Дмитро Іванович встав з ліжка. Чотири місяці йому не виплачували академічної пенсії. Щоб не вмерти з голоду, приходилося нести на ринок різні речі та з того й жити. Допомагали академікові місцеві шанувальники його творчості, приносили продукти.

У 1937 році каральні органи московсько-совєцького режиму в Україні сфабрикували чергову справу так званого «Українського націоналістичного контрреволюційного підпілля» на чолі з головою РНК "УССР" Панасом Любченком. Яворницького також зарахували до верхівки цієї організації й визнали «натхненником» дніпропетровського «контрреволюційного підпілля». Заарештовані в цій справі свідчили проти Дмитра Івановича. Арештованих примушували визнати, що вдома у Яворницького проходили наради з питань боротьби проти влади, активними учасниками нарад у Яворницького були вчитель Микола Пiдгайко, а також Сагатовський, Петровський та Нестерець, саме за показами останнього визначили Яворницького особою, що проводила "антисовєцьку обробку" музейного активу. Однак, самого вченого не заарештували, можливо через похилий вік та його науковий [авторитет.](https://telegra.ph/file/9d7c4506ce2e11282f535.jpg) 

 [Історія України](https://t.me/+inOhAN32PuxhNjVi) 
**** Підпишись, пізнавай, поширюй!**