**6 вересня 1924 року у Києві народився Михайло Брайчевський, автор трактату «Приєднання чи возз'єднання?», де блискуче викрив фальш так званого «300-річчя возз'єднання України з росією», історик та археолог, один із засновників “Руху за перебудову”.

**Корінний киянин. З відзнакою закінчив історичний факультет Київського університету, працював в Інституті археології Академії наук срср.

Автор монографій “Коли і як виник Київ” (1963), “Біля джерел слов’янської державності” (1964), “Походження Русі” (1968), “Утвердження християнства на Русі” (1988).

1960-го була “завалена” докторська дисертація “Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів”), в якій Михайло Брайчевський обстоював виникнення державності у східних слов’ян ще в антський період, що повністю перекреслювало основні постулати норманської теорії (здобув докторську ступінь лише в 1989-му). 

За працю “Приєднання чи возз’єднання” (1966), де рішуче розкритикував “Тези до 300-річчя возз’єднання України з росією” та підпис під листом української інтелігенції на захист жертв брежнєвських репресій (“Лист 139-и”) був звільнений з роботи. Його праці не друкували, Брайчевського не допускали на конференції і забороняли посилатися на його твори.
На противагу норманістам, вважав князя Аскольда справжнім хрестителем Русі і засновником Давньоруської держави. 

Переконаний захисник української мови. Звинувачував Москву в антиукраїнській політиці, нищенні пам’яток історії та культури, русифікації. Вважав, що з Європою Україну пов’язують куди більш тісніші зв’язки ніж із двома “братніми народами”: “Але хто б міг розтлумачити мені, чому Україна, скажімо має об’єднатися з Узбекистаном, або Киргизією і не об’єднуватися з Польщею, Чехією, Угорщиною, Словаччиною, Болгарією та іншими Європейськими народами, з якими її зв’язують до порівняння тісніші та органічніші зв’язки – історичні, культурні, світоглядні, конфесійні і т.д.”.

**Також звертав увагу на той факт, що “російська культура в ХVІІ-ХVІІІ ст. перебувала у жалюгідному стані і стояла набагато нижче від української. Вона не тільки не могла здійснювати “благотворний вплив” на українську культуру, але навпаки, сама розвивалася під благотворним впливом останньої”.** 

Наслідком тривалої русифікації стало те, “що країна майже із стовідсотковою грамотністю, якою описав її в середині ХVІІ ст. Павло Алеппський, Україна на початку ХІХ ст. перетворилася на країну з майже суцільною неписьменністю”.

Помер 23 жовтня 2001-го в Києві.

 [Історія України](https://t.me/+inOhAN32PuxhNjVi) 
**** Підпишись, пізнавай, поширюй!**