Абрахам Вергіc «[Завіт води](https://artbooks.ua/zavit-vody)», видавництво ARTBOOKS 

Прочитала цю прегарну книжечку — і, чесно кажучи, її естетика теж вплинула на моє сприйняття. **Коли книга така приємна на вигляд і на дотик, це якось додає задоволення від читання.** Навіть фотосессію з нею влаштувала.

А от щодо самої історії — щось зайшло, а щось не дуже. Книга велика, і відгук буде відповідним 

"Їй дванадцять років, і завтра вранці вона виходить заміж.
«Завіт води» Абрагама Верґіса — приголомшливий, захопливий роман про три покоління християнської родини в Кералі, Південна Індія, що потерпає від дивного прокляття: щонайменше одна людина в кожному поколінні гине, потонувши. Історія цієї сім’ї химерно пов’язана з історією лікаря-шотландця родом із Ґлазґо, якого доля занесла до Індії.
На початку роману дванадцятирічну дівчинку відправляють на човні на весілля, де вона вперше зустрічає свого чоловіка. Вона приєднується до заможної родини і стає Великою Аммачі, матріархом надзвичайної родини, яка переживе труднощі, святкуватиме тріумфи і стане свідком немислимих змін протягом наступних десятиліть."

Насамперед відзначу **повільний темп**. Тим, хто любить динамічні книги, «Завіт води» може здатися затягнутим. Мені теж місцями хотілося щось скоротити, прибрати якісь епізоди. Але водночас у роману м’який, медитативний стиль — і якщо ви любите саме таке читання, вам сподобається.

Події відбуваються в **Південній Індії протягом ХХ століття**, тому ми багато дізнаємося про місцеву культуру, побут, традиції та життя громади. Керала відчувається як окремий персонаж: вода, спека, побут, релігія, традиції, родинні звичаї — усе це створює дуже особливу атмосферу.

Щоправда, мене трохи** дратувала велика кількість індійських слів**, які залишили без перекладу. Я їх усе одно не запам’ятовувала, тож це радше заважало, ніж допомагало зануренню. Наче я знов десь в еміграції 

Водночас це для мене не просто сімейна сага на тлі екзотичної Індії. Це **мудра історія про те, що сім’ю створює не лише кровна спорідненість, **а й спільно прожите життя, любов, турбота та відповідальність одне за одного. 


> "Діти даються нам не для того, щоб ми здійснювали в них свої мрії. Завдяки дітям можна відпустити мрії, здійснити які нам не судилося."


> "Вона думала, що її молитви залишаються без відповіді, але Божий час не збігається з її. Божий календар не вісить у неї на кухні. Усьому час пора і на все слушна хвилина під небом."


> "Читання – це двері до знань. Знання підвищують ураженість рису. Знання борються з бідністю. Знання рятують життя."


Мені дуже сподобалася **медична складова** роману. Є чимало епізодів із життя лікарів, описів хвороб, лікування, медичних відкриттів. Місцями це нагадувало мені романи Арчибальда Кроніна. І заодно я дізналася більше про хвороби, які колись були справжнім лихом, а сьогодні, на щастя, вже переможені — наприклад, проказу чи кретинізм. 

Є тут і персонажі, пов’язані з **мистецтвом**: які пишуть, створюють картини, скульптури, шукають себе у творчості. Мені подобалося спостерігати за їхнім внутрішнім світом 

А в центрі —  історія Великої Аммачі: від дівчинки, яку дуже рано видали заміж, до старшої жінки, яка стає своєрідним центром родини. Через цю історію багато говориться про любов, витривалість, відповідальність за близьких і про те, як навчитися жити з тим болем і втратами, яких у житті часом буває занадто багато.

Так, це **сумна книга**. Тут багато горя, смертей, важких випробувань. Є згадки війн, але війна не торкається персонажів напряму. Тож зважайте на власний стан, чи хочеться вам сумного зараз.


> "У царині насильницьких трагічних утрат Дігбі був експертом. Тепер вона приєдналася тут до нього. Він знав просту істину. Нічого цілющого за цих обставин усе одно не скажеш. Можна лише бути. У такі часи найкращі друзі – це ті, хто не має на м'яті нічого іншого, окрім як бути присутнім, пропонувати себе..."


> "Гадаєш мені сумно? Помиляєшся. Це сльози радості. Я тішуся, що вже стара. І те, що буде далі, мене омине. Якщо ми можемо так легко одне одного вбивати, то це ж уже кінець світу, правда?"