Сьогодні в перерві між тренуваннями читала «[Я живу в цьому тілі. Як прийняти своє тіло і почати з ним жити](https://cimio.com.ua/ya-zhyvu-u-tsomu-tili.-yak-pryiniaty-svoie-tilo-i-pochaty-z-nym-zhyty/)» Анни Римаренко.

І думала про те, що ходжу у фітнес-клуби вже років 20. І якщо раніше я переважно бачила там молодих, струнких і спортивних дівчат, то зараз усе дуже змінилося. Тут жінки різного віку, комплекції, фізичної форми — і мені страшенно подобається ця зміна 

Наче ми поступово перестаємо думати, що **для фітнес-клубу треба спочатку стати достатньо худою, молодою чи спортивною**. Можна просто прийти і займатися вже зараз.

Я сама давно ходжу в зал не для схуднення. Я ходжу, бо моєму тілу від цього добре. І зрештою, тіло — це ж мій дім, а про свій дім хочеться дбати  

Тож мені відгукується головна думка книги: **не треба відкладати життя на той момент, коли ми нарешті станемо «ідеальними»**. Бо цього ідеального моменту, як і якогось універсального ідеального тіла, просто не існує.

Поки дочитую. А повний відгук із моїми інсайтами напишу вже після завершення книги.

[Книготерапія](https://t.me/knygoterapiia)** **[Підписатись](https://t.me/knygoterapiia)