А, я ж забула розказать! 
Бігала сьогодні з оголошеннями про пошук собаки по всім військовим частинам і забігла в госпіталь ветеранів війни. 
Залишила оголошення на рецепції, вийшла вже за територію госпіталя і хотіла перейти дорогу, щоб на зупинці приклеїти оголошення. 
Бачу – на дорозі, посеред пішохідного переходу, лежить крісло колісне і поряд чоловік з одною ногою. 
Різко зупиняється машина, вискакують двоє військових, піднімають крісло, садять чоловіка на нього і викатують на тротуар, як раз до мене. 
Питаю:
- Допомога потрібна? 
Хлопці кажуть:
- Мабуть з госпіталя. 
Говорю:
- Їдьте, я відвезу його, бо машина посеред дороги. 
Берусь за те крісло, штовхать, а воно не їде. Дивлюсь, а це чудо ногою вперся в землю і тягнеться до Ская гладить. 
Підтягнула Ская до нього, нахилилась, а від того чуда такий штин алкашкою, шо в мене аж горло перехопило. 
Але шо вже зробиш? 
Дала йому пожмакать Ская і повезла до госпіталя. 
Завезла всередину, питаю:
- Ваш? 
Дівчата на рецепції:
- Ой, божечки! Опять? 

Кароче це чудо всю дорогу в госпіталі бухає як чорт. 
І от власне в мене питання – хлопці, нахуя ви бухаєте під час лікування? От шоб шо? 
Ви розумієте, шо цим робитп гірше собі? 
Окрім того, шо це мєрзко, це ще й шкодить вашому здоров'ю, яке й так після поранень ніфпізду. 

Мене капець як укрила ця ситуація! (((