Штош. 
Стан похуя і з чим його їдять. 

Цей стан можна назвати адаптацією психіки до стресових умов. Але це не зовсім адаптація в повному сенсі. 
Це більше схоже на завмирання психіки з метою перечекати.
Тобто, це захисна реакція психіки по типу "бий/завмри/біжи". 
Це саме стан "завмри" для психіки. 

І загалом це дуже хєровий стан. 
Бо похуй, це добре тільки в кіно, а в житті цей стан притуплює інстинкт самозбереження, людина все більше перестає реагувати на загрози, тіло перестає отримувати від мозку швидкі імпульси які наказують "заниззя, сховайся, падай, і т.і." 

Але саме цікаве те, що "похуй" не прибирає стрес. Він просто засовує його глибоко в мозок і накопичує там в сундучку міцно тримаючи його кришку. 
І коли людина потрапляє в спокійну обстановку, в якій відсутні постійні стресові фактори, мозок вирішує, шо тримати кришку сундучка вже не потрібно і все, шо там накопичилось виривається назовні. 

І людина тупо дуріє. 
ПТСР отримує мощнєйший поштовх і починаються явні його прояви. 
Мозок який звик до стресу в спокійній обстановці шукає будь які стресові фактори, але вже не стримує реакції психіки в сундучку, а видає їх нагора по повній. 

Чи можна цьому запобігти? 
Ну, в принципі так. 
Просто будь яку дозу стресу отриману на фронті потрібно викидати одразу. 
Прекрасним засобом є крик, або бійка з деревом/стіною/грушею. 

Щось трапилось, загинув побратим, щось хуйове трапилось вдома, рве башенку після бою, кукундер відлетів після масованого обстрілу, ледь втекли від дрона попрощавшись з життям під час втечі раз трилцять – відходите в безпечне місце і волаєте на всю іванівську поки сил стачить. 
Побуцайте дерево чи шо є під руками, покачайтесь по землі. 
Дайте вихід емоціям. 
Головне не стримувати їх, бо вони нікуди не діваються, вони накопичуються і колись рвануть з в рази більшою силою. 

І в першу ж зручну хвилину рвіть когті до психіатра. Бо самодопомога це добре, але кваліфікована допомога набагато краще.

Таке от. 
Питання?