**Останні дні літа** 

Останні дні літа завжди трохи щемлять.
Ніби ще вчора було попереду ціле літо — довге, тепле, безкрає, а сьогодні вже ловиш себе на думці: воно минає.

Ще сонце лагідно торкається обличчя, ще пахнуть нагріті трави, ще хочеться затримати вечір і не відпускати тепло. Але десь поміж зеленого листя вже проглядають перші золоті барви, ранки стають прохолоднішими, а вечори — тихішими.

Та хіба варто сумувати?

Попереду осінь. І вона теж чарівна. У туманних світанках, у шурхоті листя під ногами, у запаху яблук і кориці, у теплому світлі вікон, коли за склом дощ. Кожна пора року має свою красу — треба лише навчитися її помічати.

Мабуть, зараз це особливо важливо. Бо життя таке швидкоплинне. Війна триває, дні залишаються непростими, і ми не знаємо, що принесе завтрашній ранок. Але саме тому не можна відкладати життя на потім.

Треба пити каву на сонці. Обіймати рідних. Радіти квітам. Помічати небо. Слухати дощ. Сміятися, коли хочеться сміятися, і берегти кожну маленьку мить спокою.

Бо з таких митей і складається життя.

Літо відходить — нехай.
Прийде осінь, а за нею зима, весна і знову літо.

А ми будемо йти далі.
Шукати світло в кожному дні.
Берегти одне одного.
І знаходити сили проживати сьогодні — яким би непростим воно не було.

Бо життя триває.
І воно все ще прекрасне. 

 **Наталка Заруба**