Вперше серед американських фільмів та серіалів, порекомендую російський фільм. 

«Похороните меня за плинтусом» — кіно, яке варто подивитися хоча б раз, бо аналогів на цю тему доволі мало, а можливо й взагалі немає. 

Це важка, задушлива, майже клаустрофобна драма 2009 року Сергія Снєжкіна за автобіографічною повістю Павла Санаєва. Її варто дивитися не тому, що вона «красива», а тому що вона чесна до болю і тримається на акторській грі, якої в російському кіно майже немає. 

Це не просто фільм про складні стосунки в родині. Це дуже чесна й болюча історія про СССР, 90ті, дитинство, любов, контроль, образи та людей, які іноді завдають болю саме тим, кого люблять найбільше.

Світлана Крючкова. Це головна причина дивитися фільм. Бабуся у неї — не карикатура «злої бабки», хоча так здається на перший погляд. 
Це людина, яка колись хотіла бути актрисою в Києві яка читає Кобзаря, проте не відбулася, і весь нереалізований театр вилила на родину. Вона кричить, давить, жаліється, годує, лікує, душить турботою, ревнує. Гра майже на одній ноті — і саме тому страшна.

Найсильніше в цьому фільмі те, що тут немає простого поділу на «хороших» і «поганих». Дорослі вважають, що діють заради дитини, але їхня любов поступово перетворюється на контроль і боротьбу за те, кому належить дитина.
А дитина опиняється між дорослими, які вирішують її долю, майже не питаючи, чого хоче вона сама.

Особливо вражає образ бабусі. Вона одночасно викликає лють, жалість, співчуття й навіть розуміння. Це людина, яка щиро любить онука, але її любов настільки важка й задушлива, що від неї хочеться втекти.
І саме в цьому, мабуть, головна сила фільму: він показує, що **любов сама по собі ще не гарантує, що людині поруч із тобою добре.**

Бабуся не «просто зла». Вона щиро вважає, що рятує онука від «поганої» матері, від протягів, від життя. Це класична співзалежність: турбота як клітка. Психологи потім писали про фільм саме в цьому ключі — амбівалентна батьківська любов, яка гріє і душить одночасно. Якщо ви стикалися з токсичною родиною, «я ж для тебе стараюся», контроль під виглядом здоров’я — картина вдарить точно.

**Атмосфера радянської квартири.** Захламленість, запах ліків, халати, тарілки, телевізор, «не висовуйся», «ти ж хворий». Все те, що кожен з нас міг відчувати в дитинстві. 

Фільм залишає після себе дуже неприємний осад. Але саме тому його й варто дивитися. Це не кіно для того, щоб розважитися на вечір. Це історія, після якої ще довго думаєш про власне дитинство, батьків, родину і про те, як легко турбота може перетворитися на контроль.

[https://youtu.be/drkPmbkNex8](https://youtu.be/drkPmbkNex8)?